Мама завжди говорила, що не треба вдома прибирати, поки чоловіка немає. Адже він прийде додому, все прибрано, а він думає, що це містика, тоді він точно не повірить твоїм розповідям про те, скільки ти зробила і як втомилася.
Але треба було вірити її словам, а я жартувала з неї. Чоловік мені каже, що пізніше мене приїжджає додому, сильніше за мене втомлюється, а як прийде додому, я перед телевізором сиджу.
А тут хто навів порядок, попелюшка може? А на мої закиди з приводу того, що я прибиралася годинами і втомилася, він просто розсміявся, і сказав, що в нас вдома нема чого прибирати.
Я тут йому сказала, що більше не прибиратимуся, оскільки він каже, що нічого тут робити. На третій день неможливо було зайти до туалету.
Диван нагадував шафу в якій нишпорилися безхатьки. У раковині не було більше місця для брудного посуду, що вже смерділо.
Так минає ще тиждень. На підлогах можна пальцем написати своє ім’я, ось такий пил стоїть. Чоловік мовчить, але з обличчя видно, що його дуже дратує від такого безладу.
Але ж принципи найвищі, він же казав, що я нічого не роблю. Тут надвечір він прийшов і не зміг більше стримувати себе.
Він тихенько підійшов до мене, ніби боявся, що я кинуся на нього з докорами та доказами. Але я мовчала, він тихенько сказав: «Слухай, може разом, там, це, може, поприбираємо, га?».
Після цього він знав, що брудні шкарпетки не можна кидати на диван, що тарілку за собою можна помити. Сказав, що в туалеті не можна айкосити та кидати недопалки на підлогу.
