Молодих батьків миттєво, ще на порозі, відтіснила від власного сина новоспечена бабуся. А вже вдома Христина з жахом помітила, що куплена нею зручна гірка для купання та велика упаковка сучасних підгузків були безжально виставлені на балкон.
— Ой, яке ж то щастя, що у вас буде хлопчик! Я все життя мріяла назвати сина Карпом, але не склалося. То хоч ви мені онука так назвете! — радісно щебетала в слухавку свекруха Христини.
— Віро Миколаївно, ми вже обрали йому ім’я. Буде Сергійком. Сергій Андрійович — звучить просто чудово, — спробувала м’яко пояснити спантеличена невістка.
— От ти знову навіть слухати мене не хочеш! Який ще Сергій? Їх же як собак бездомних навколо! І взагалі це імʼя давно вже вийшло з моди. Я онукові таке сильне, таке красиве, старовинне ім’я підібрала, а ти носом крутиш? Ну, все з тобою ясно. Егоїстка ти, от і все! — розгнівалася свекруха і кинула слухавку.
«Ага, своїх синів, головне, Андрієм та Олексієм назвала! А для мого сина нічого кращого за Карпа не знайшлося», — з гіркотою розмірковувала про себе Христина.
Коли вона переказала цю розмову чоловікові, Андрій лише розсміявся:
— А пам’ятаєш свій віщий сон? Яку ти там рибину бачила?
Христина та Андрій були у шлюбі вже понад десять років, а от діток у пари все ніяк не було. Спочатку, як і всі молоді, були заклопотані кар’єрами, виплачували кредит за квартиру, трохи подорожували світом.
А коли ближче до тридцяти серйозно замислилися про малюка, виявилося, що все не так просто, як гадалося.
Почалися довгі, виснажливі походи по лікарях, нескінченні обстеження та лікування. Здавалося, здоров’я в обох у нормі, лікарі розводять руками, а омріяні дві смужки все ніяк не з’являються.
Відзначаючи дванадцяту річницю шлюбу, подружжя із сумом зізналося одне одному: мабуть, доведеться змиритися з тим, що вони залишаться бездітними. Андрій тоді, крадькома змахнувши непрохану сльозу, обійняв дружину:
— Значить, не судилося нам бути батьками. Але я люблю тебе і хочу зустріти з тобою старість, попри все на світі.
А рівно за місяць Христині наснився напрочуд яскравий і дивний сон. Ніби вона заходить до своєї ванної кімнати і бачить у повній по вінця ванні величезного, блискучого коропа.
— Андрію, Андрію! Йди-но подивися, хто в нас тут завівся! Як же це так вийшло? Ти ж у житті на риболовлю не ходив! — закричала вона чоловікові уві сні… і прокинулася.
Був уже світлий ранок. Нашвидкуруч збираючись на роботу, Христина поділилася з Андрієм своїм дивним сновидінням. Той лише добродушно гмикнув:
— Може, й справді час риболовлею захопитися? Раз тобі вже риба по ночах сниться!
На роботі, під час обіднього чаювання, Христина переказала свій сон двом коліжанкам. Старша бухгалтерка, пані Тамара, загадково посміхнулася і, лукаво підморгнувши, видала:
— Ох, Христе! Спіймаєш, значить, ти собі рибку! На все життя спіймаєш.
— Це ви про що? — не зрозуміла молода жінка.
— Та це ж сон до поповнення! От побачиш, ще згадаєш мої слова!
Христина лише важко зітхнула. Останній місяць вона вже ні на що не сподівалася. Але коли ввечері прикинула дати в календарі, то раптом зрозуміла: йде вже п’ятий день затримки.
Наступного ранку вона просто оніміла, дивлячись на тест із двома чіткими, яскравими смужками.
Усе йшло напрочуд добре, майбутню маму турбувала лише легка ранкова нудота в перші три місяці. А от потім її почала нещадно нудити виключно свекруха.
Віра Миколаївна була жінкою енергійною, діяльною і такою, що вже зачекалася на онуків. Тільки-но вона дізналася, що невістка при надії, одразу ж узялася активно вчити її життю.
— Тобі треба щонайменше п’ятдесят пелюшок! Фланелевих і ситцевих, тоненьких. Праска, я сподіваюся, у тебе нормальна? Бо їх треба буде прати руками і виварювати, а потім прасувати на найвищій температурі, обов’язково з обох боків!
— Взагалі-то, я не планувала його сповивати. Зараз же можна купити зручні бодіки, чоловічки і нормальні підгузки, — обережно заперечила Христина.
— Та про що ти говориш?! У тебе ж хлопчик буде! Ніяких отих пластикових підгузків! Там же все пріє, як у парнику! Тільки марлеві підгузки, своїми руками пошиті! Я тебе всьому навчу, а то ще зіпсуєш здоров’я моєму онучку з перших днів!
— Ну добре, тільки я тоді хочу хоча б сама вибрати колір і малюнок тих пелюшок, — здалася невістка заради спокою.
— А то я не люблю отих надто кислотних кольорів із принтами.
— Виберемо, не переймайся, — охоче погодилася свекруха.
А рівно за тиждень Віра Миколаївна з переможною посмішкою поставила перед ошелешеною Христиною величезний пакунок із пелюшками:
— Я тут подумала: чого ти будеш по тих магазинах з животом тягатися, бацили всякі хапати! Я що, без тебе не впораюся? Дивись, яка фланелька добротна!
Христина розчаровано розгортала одну пелюшку за іншою: усі, як на підбір, яскраво-малинові, салатові, з величезними каченятами, ведмедями та якимись витрішкуватими машинками.
«Ну хай вже, раз купила, то купила. Не сваритися ж із нею через такі дрібниці», — заспокоїла себе молода жінка.
Уже будучи в лікарні, невістка дізналася грандіозну новину: свекруха зібрала речі й переїхала до них пожити «на тиждень-другий, щоб із немовлятком допомогти».
Виснажена нелегкими годинами появи сина на світ, Христина просто не знайшла в собі сил заперечувати.
«Може, допомога й справді на перших порах не завадить», — розсудила вона.
Але реальність виявилася іншою.
— Ой-ой, як ти його тримаєш якось косо-криво! Дай сюди, швидше дай, я хоч покажу, як правильно дитину на руках тримати! — з такими словами зустрічала свекруха Христину ще на порозі квартири під час виписки.
Молодих батьків миттєво відтіснила від власного сина новоспечена бабуся.
А вже роздягаючись, Христина помітила, що куплена нею зручна гірка для купання та велика упаковка сучасних підгузків опинилися на балконі.
— Я вас хоч купати дитину правильно навчу! На дно ванночки треба пелюшечку м’якеньку стелити, а не оці ваші пластмасові гірки ставити! А то точно всі кісточки повивихуєте моєму Карпуші!
— Мамо, його звати Сергійко, — терпляче нагадав Андрій.
— Ну то ви собі для паспорта назвали як хотіли, а для мене він — Карпуша! Пішли куп-куп, мій Карпику! Тільки треба, щоб у ванній гарно розпарено було. А то ви мені дитину ще застудите! — метушилася свекруха, вмикаючи воду ледь не на окріп.
Коли «лазня» була готова, Віра Миколаївна, підхопивши маля і покрикуючи на сина, щоб той не тримав двері відчиненими, пішла мити немовля. Хлопчик заходився плачем, а бабуся тим часом натирала його дитячим милом.
Після купання вона туго-натуго, як солдатика, сповила його одразу у дві пелюшки.
— У нас же тепло в квартирі, — спробувала протестувати Христина.
— Це вам, дорослим, тепло. А він іще малесенький, йому холодно буде. Шапочку не знімай і не розмотуй його, хай так і спить!
Та ніч видалася для молодих батьків просто пекельною. Дитина категорично не могла спати в мокрих і холодних марлевих підгузках і щопівгодини будила їх відчайдушним плачем.
Доводилося вставати, розмотувати той кокон, міняти марлю і сповивати заново. Ці нескінченні підйоми та смикання не давали спати ні батькам, ні немовляті.
На ранок у відрі для прання височіла гора мокрих пелюшок, а Христина з Андрієм могли змагатися, у кого синці під очима темніші.
А в маленького Сергійка від того бабусиного «теплішого» сповивання на спинці вискочила пітниця.
— Та яка це пітниця! — безапеляційно заявила Віра Миколаївна, розглядаючи висип. — Це ти, мабуть, чогось не того з’їла, от мого золотенького і сипле!
— Та я й так уже на самій гречці з відвареною куркою сиджу! — ледь не плакала Христина.
— Може, твоє молоко йому взагалі не підходить! Я б на вашому місці краще хорошою сумішшю його годувала, — стояла на своєму свекруха.
— Ну вже ні! Буду годувати сама, поки є молоко, — не здавалася Христина.
Свекруха, зневажливо цмокнувши язиком, гордо вийшла з кімнати. Але відтоді щодня, вдосвіта, ледь зачувши квиління малюка, Віра Миколаївна вривалася до спальні молодих і буквально виривала сина з рук Христини:
— Мама не знає, як тебе заспокоїти! Давай хоч бабуся поносить свого Карпушу. А дивись-но, що в мене є — пустушечка!
Дитина випльовувала ту гумку, але бабуся, попри всі благання та протести невістки, знову і знову пхала її малюкові до рота.
Перше ж зважування в поліклініці показало: немовля втрачає вагу.
«Це все через те, що свекруха вічно відриває його від грудей! Мовляв, краще вона з ним поцяцькається, ніж він мою “порожню” грудь мучитиме!» — з жахом усвідомила Христина і вирішила: годі. Час відвойовувати своє материнство.
Наступного ранку свекруха, як завжди, розчахнула двері їхньої спальні зі словами:
— Іди краще сніданок чоловікові приготуй та пелюшки попери, а я з онучком побавлюся! Який толк йому на твоїх порожніх грудях висіти!
— Ні, дякую! Він іще їсть, — твердо, як ніколи раніше, відповіла Христина, міцно притиснувши до себе сина.
— Було б що там їсти! — процідила свекруха, невдоволено блимнувши очима. — Дай краще я його поношу!
— Знайде що їсти! — спокійно, але крижаним тоном відрізала невістка. — Коли наїсться, тоді й поносите. Якщо я дозволю.
Тільки-но Христина категорично заборонила свекрусі забирати в неї сина під час годування, Сергійко одразу ж почав набирати вагу і став значно спокійнішим. А Віра Миколаївна лише роздратовано сопла і на кожному кроці бідкалася, що невістка тільки знущається з бідного хлопчика.
«Досить із нас цього бабусиного нагляду», — вирішила Христина і попросила чоловіка делікатно натякнути матері, що вони вже чудово дають собі раду самі, тож час би їй і честь знати.
Після розмови з сином Віра Миколаївна страшенно образилася:
— А я ж хотіла у вас ще місяців зо два пожити! Як же мій Карпуша без мене буде?
— Будемо приходити до тебе в гості, мамо, — втішав її Андрій.
І вони справді майже щовихідних провідували Віру Миколаївну. Та ще на порозі вихоплювала онука з рук Христини і радісно, з прицмокуванням цілувала маля просто в губи.
— Ой, ідіть собі, відпочиньте там на дивані, поки ми з онучком поспілкуємося! — роздратовано відмахувалася вона від невістки та сина, зачиняючись із малим у кімнаті.
А коли наставав час збиратися додому, вона міцно притискала Сергійка до грудей і заявляла:
— Ви їдьте собі, а онучок нехай у мене на ніч залишиться. Йому з бабусею добре!
— А годувати ж ви його чим будете? — якось жартома запитала Христина.
— Я знайду йому найкращого молочка! Куплю дорогу суміш! — зловтішно видала свекруха. — Не те, що твоє, синє та водянисте!
— Добре, мамо, нам уже час, — швидко втрутився Андрій, відчуваючи, що зараз спалахне грандіозний скандал.
Вийшовши на вулицю і ковтнувши свіжого повітря, Христина тихо сказала чоловікові:
— Я так розумію, вона з тобою і твоїм братом у молодості не наняньчилася?
— Та ми ж майже все дитинство в бабусі з дідусем по маминій лінії прожили… — неохоче зізнався Андрій.
— Воно й видно, — зітхнула дружина. — Тільки ми ж не для неї сина народили, щоб вона свої гештальти закривала. Доведеться їй змиритися з тим, що вона тепер тільки бабуся. А мама тут — я.
Ось таку непросту, але дуже життєву історію надіслала нам наша читачка Христина. Як кажуть у народі: «Своя дитина — як квітка, а онук — як медок», але іноді бабусина любов стає настільки задушливою, що молодим батькам доводиться буквально виривати своє право на виховання власного малюка.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила невістка, що так жорстко поставила свекруху на місце, чи варто було бути м’якшою заради родинного миру?
