— Мамо, слухай, якщо вже ви приїхали, давайте так: ми будемо зустрічати Новий рік на дачі. Приїздіть до нас сюди, але дорогою заїдьте до крамниці й купіть усе, що потрібно — різноманітної їжі, м’яса на шашлики, фрукти й ласощі, ну і звісно, напої. Ми закуповувалися тільки для нас двох, тож на всіх не вистачить

— Ми встигнемо сьогодні все? — Лариса підібгала губи, складаючи до багажника коробку з ялинковими прикрасами.

— Звісно, — Дмитро нахилився, щоб підтягнути ремінь, і ляснув по кришці багажника. — Ялинку приберемо, вечерю зготуємо, ігристе відкриємо. І все, Новий рік у тиші та спокої.

Минулий Новий рік був важким: до них приїздила вся Дмитрова рідня — мама, Тетяна Степанівна, її чоловік Микола Петрович, а також молодший брат Ігор зі своєю дружиною Світланою і двома дітьми.

Лариса пам’ятала, як багато вона готувала, прибирала і догоджала гостям. Почувалася лише наймичкою на чужому святі, а не частиною цього свята.

Тому ще тоді, стомлена й розчарована, вона вирішила, що наступний Новий рік буде тільки для них двох із чоловіком.

— Дімо, цього року жодних гостей, — сказала вона твердо на початку грудня. — Тільки ми вдвох. Досить із мене цих родинних зборів.

Дмитро лише кивнув, чудово розуміючи дружину. Він сам бачив, як вона виснажилася, і не хотів повторення.

Підготування до свята йшло своєю чергою.

31 грудня вони поїхали на дачу, щоб забрати святкові прикраси й прибрати ялинку вдома. На дачі все було вкрите снігом, і повітря здавалося свіжим і чистим, ніби обіцяючи спокій і тишу, про які мріяла Лариса.

Вони планували цілий день витратити на прибирання квартири та готування невеликої, але смачної святкової вечері.

Але ідеальну картину порушив несподіваний дзвінок. Лариса зиркнула на екран і спохмурніла.

— Це твоя мама.

Дмитро зітхнув:

— Сподіваюся, вона телефонує просто привітати.

— Синочку, ми тут до вас приїхали, а двері ніхто не відчиняє, — у голосі матері явно відчувалося роздратування.

— Приїхали? — розгублено повторив Дмитро, обмінявшись із Ларисою тривожними поглядами. — Мамо, ми вас не чекали. Ми на дачі зараз.

— Як це «не чекали»? — обурилася Тетяна Степанівна. — Новий рік — родинне свято! Твій брат Ігор із родиною теж із нами!

Дмитро завагався, але потім твердо відповів:

— Мамо, послухай. Ми не готувалися. У нас немає місця, немає наїдків для всіх. І взагалі ми на дачі залишимося святкувати. Ми не приїдемо!

— Тоді давайте ми приїдемо на дачу! Ще краще! Ми завжди хотіли зустріти Новий рік на природі! — заявила мати, не даючи йому договорити.

Лариса, яка слухала розмову, поклала руку на плече чоловіка й усміхнулася лукаво.

У неї вже був готовий план, як провчити надокучливих родичів.

— Дімо, а що як… — почала вона тихо, підморгнувши чоловікові. — Нехай приїжджають на дачу. Тільки попередь, щоб самі харчі купили для себе і напої, у нас на всіх не вистачить.

Дмитро підняв брови, але швидко зрозумів, до чого вона хилить. Він знову взяв телефон.

— Мамо, слухай, якщо вже ви приїхали, давайте так: ми будемо зустрічати Новий рік на дачі. Приїздіть до нас сюди, але дорогою заїдьте до крамниці й купіть усе, що потрібно — різноманітної їжі, м’яса на шашлики, фрукти й ласощі, ну і звісно, напої. Ми закуповувалися тільки для нас двох, тож на всіх не вистачить.

На іншому кінці лінії зависла пауза, потім пролунало зітхання.

— Ну добре, — нарешті сказала мати, — до крамниць тоді заїдемо. Прикро, звісно, що ви нас не чекали, і ми, гості. І ми себе самі маємо годувати. Ну що вдієш. Твоя дружина господинею гарною ніколи не була.

За кілька годин Лариса з Дмитром побачили автівку, що під’їжджала з родичами.

Лариса натягла найкращу усмішку і помахала рукою.

— Ну що ж, якщо вже вирішили святкувати разом, давайте приступимо до підготування, — бадьоро сказала вона, коли всі вийшли з машини.

Тетяна Степанівна та дружина брата Світлана почали вивантажувати пакунки з харчами, Микола Петрович та Ігор одразу пішли оглядати будинок, обговорюючи, де краще поставити ялинку.

Діти бігали по кімнатах, залишаючи по собі сліди безладу.

Тетяна Степанівна зазирнула до холодильника й одразу ж підняла бучу:

— У вас тут зовсім порожньо! — вигукнула вона. — Як так? Новий рік, а їжі майже немає!

— Ми не готувалися до таких гостей, — відповіла Лариса, не приховуючи свого невдоволення.

Дмитро, відчуваючи, що ситуація може вийти з-під контролю, сказав:

— Ми думали, що будемо вдвох.

— Та годі вже! — знову спалахнула Тетяна Степанівна. — Новий рік — це родинне свято! Як це — вдвох? Це неподобство!

Уже кілька годин тривали передноворічні клопоти: готування і сервірування столу, прикрашання ялинки, обговорення, куди повісити гірлянди.

Лариса намагалася триматися осторонь, обмежуючись формальними усмішками.

У певний момент Ігор підійшов до неї з питанням про те, як правильно розвісити гірлянди, і Лариса, намагаючись не показувати роздратування, коротко відповіла:

— Просто повісьте їх навколо вікна, як хочете.

Ігор хмикнув і пішов, явно відчувши її незадоволення.

Коли наближалася шоста вечора, настав час втілити свій підступний план. Діма кинув погляд на дружину й непомітно кивнув.

— Ходімо… — прошепотіла вона. — Зараз саме час. Тільки дуже тихо. Нас не повинні помітити. Світло на вулиці не вмикай.

Вони тихо вийшли з будинку, поки інші були зайняті прикрасами й обговореннями.

Сівши в машину, Лариса з полегшенням видихнула.

— Як же я втомилася від цього галасу. Твоя мама вічно невдоволено бурчить. Светка ця, яка пальцем не поворухне. Любить на все готове приїздити. До себе ніколи не кличе на свята, — скаржилася Лариса.

Дмитро кивнув і завів двигун.

— Подивися, ніхто не дивиться у вікно?

— Ні! Усе чисто, я спеціально зробила телевізор дуже гучно.

— Якось незручно. Вони образяться, напевно, дуже, — почав хвилюватися Діма.

— Ми заслуговуємо на свій тихий Новий рік. Поїхали вже! — Наполегливо сказала Лариса. — Або, якщо ти хочеш, то залишайся тут із ними. Я поїду сама.

Коли вони були вже на шляху до міста, пролунав дзвінок. Цього разу телефонував Ігор.

— Дімо, а де ви? — розгублено запитав він. — Ми вас по всьому будинку шукаємо!

— Ми поїхали, — спокійно відповів Дмитро. — Ми ж казали, що хочемо зустріти Новий рік удвох. Ви хотіли залишитися — ось, будь ласка, залишайтеся на дачі.

— Як це поїхали?! — обурився Ігор. — А Новий рік?

— Новий рік — це свято, яке ми вирішили провести тільки вдвох, — повторив Дмитро. — Вам ніхто не заважає веселитися там, де ви є. Харчі у вас є, будинок є — все, що потрібно для свята.

Він вимкнув дзвінок і подивився на Ларису, яка усміхалася.

— З Новим роком, Дімо, — сказала вона, ніжно доторкнувшись до його руки.

— З Новим роком, люба, — відповів він і поцілував її в щоку.

Вони знали, що їхній вчинок може спричинити невдоволення й образи, але для них важливіше було зберегти свій душевний спокій.

Мати телефонувала разів із двадцять того вечора, але ні Діма, ні Лариса слухавки не брали.

— Як добре, що ми втекли, — сказала Лариса, піднявши келих. — Це найкращий Новий рік.

— За нас і за наш спокій, — усміхнувся Дмитро, цокаючись із нею.

***

Ось така правда життя, дорогі читачі: іноді, щоб налагодити своє життя, треба навчитися говорити «ні» навіть найближчим і рішуче відстоювати власні кордони.

Бо Новий рік, як і щастя, має бути передусім вашим, а не жертвою заради хибних родинних традицій.

А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Лариса, що змусила чоловіка тікати, чи треба було їм, попри все, «дотягнути» свято до кінця, щоб не образити рідню?