З радісною усмішкою мама повідомила Валентині: «Завтра поїдемо в гості до бабусі».
Валентина лише кивнула, а в душі похолов мороз. Мама цього не помітила, бо вирішила, що донька просто занурилась у свій серіал, і не звернула уваги на її стриманість.
— Бабуся сказала, спече пироги, — говорила мама, не помічаючи тривоги доньки. — Твої улюблені, з картоплею. Вона за тобою так сумувала!
— Добре, — єдине, що змогла вичавити з себе Валя.
— Якщо хочеш, можеш у неї залишитися на пару днів, — запропонувала мама.
Серце Валі закалатало, мов скажене. Вона не те, що не хотіла, вона панічно боялася, що її примусять залишитися. Тому одразу кинула погляд на маму.
— Я післязавтра домовилася з Лізою в кіно сходити… — ледь чутно промовила вона.
— Ну, я не наполягаю, — здивовано відповіла мама. — Кажу ж, якщо сама захочеш.
Мама просто не знала. А Валя ніколи не розповідала. Бо в такому разі вона справді буде схожа на свого батька.
Бабуся ненавиділа Валю. Але при мамі завжди це приховувала. Вся річ у тім, що дівчинка була копією свого тата, який свого часу дуже образив її доньку, маму Валі, а потім просто зник з їхнього життя.
Бабуся тоді зненавиділа зятя. Сипала прокльонами на його адресу, казала, що він жахлива людина, і що якби він ще раз з’явився в їхньому житті, вона б його власноруч прибила.
Що такого скоїв Валин батько, дівчинка не знала. Але здогадувалася, що словами там не обійшлося. Мама ніколи не піднімала цю тему, та й Валя особливо не цікавилася. Боялася почути правду.
Бабуся не завжди так погано ставилася до Валі. Коли дівчинка була маленькою, вона її любила. Валя досі пам’ятала, як обожнювала їздити до бабусі в гості.
Вони разом готували, ходили гуляти. Чомусь найбільше запам’яталося, як вони годували качок у парку, і Валя весело сміялася, коли качки, перевалюючись з боку на бік, поспішали з’їсти корм.
А потім Валя почала дорослішати. І чим старшою вона ставала, тим більше зовні була схожа на свого батька. Та й не тільки зовні. Хоч вона його й не пам’ятала, міміка, манера поведінки, навіть вираз обличчя були, як у нього.
Про це Валі говорила і мама, але якось по-доброму. Завжди стверджуючи, що ті дівчата, які схожі на батьків, у житті щасливі.
Та й сама Валя, розглядаючи татові фото й ті нечисленні відео, що залишилися, помічала цю божевільну, навіть якусь лячну схожість. Якщо її постригти, як тата, то їхні обличчя стануть однаковими.
Але якщо маму це не бентежило, то бабусю шалено дратувала ця схожість.
Коли Валя тільки почала бути схожою на батька, бабуся стала кривитися, коли її бачила. Але тоді ще Валя не розуміла, в чому причина, і все так само тягнулася до своєї улюбленої бабусі.
А та її відштовхувала. Коли Валя залишалася у бабусі на кілька днів, одразу чула закиди на свою адресу. Притому при мамі вона нічого такого не говорила, взагалі не згадувала свого зятя.
— Як твій татусь, — бурчала бабуся, коли Валя випадково розбила тарілку, — той теж усе псував, до чого торкався.
Коли Валя намагалася поцілувати бабусю, та одразу ж відсторонювалася.
— Навіть не думай! Мені огидно. Ти ж вилитий татусь.
І ці нападки ставали дедалі сильнішими. Незабаром Валя перестала залишатися в бабусі без мами, та й навіть коли мама була з нею, бабуся примудрялася її вколоти.
— Валю, допоможи бабусі накрити на стіл, поки я на дзвінок відповідаю, — просила мама.
Валя йшла на кухню, знаючи, що нічого приємного не почує.
— Не чіпай нічого! Я тобі не довіряю, ти ж, як твій батько. Дивитися огидно! — тихо говорила вона.
Якось, не витримавши, Валя все ж заперечила бабусі.
— Але я ж не винна, що на нього схожа! — обурилася дівчинка.
— Не винна. Але я бачу, що ти — така сама, як і він! І теж все життя моїй доньці зіпсуєш! — не здавалася бабуся.
— Я мамі розповім, — вирішила тоді пожалітися Валя.
— Кажи… Твій батько теж був тим ще стукачем і боягузом! Я ж і кажу, що він такий самий, як і ти!
І Валя мовчала. Не хотіла засмучувати маму, та й намагалася довести бабусі, що вона інша. Навіть перефарбувалася в білявку, коли їй виповнилося чотирнадцять років, хоч мама її й відмовляла. Але Валя сподівалася, що так її схожість зникне. Та де там…
Звісно, мама помічала, що стосунки у її матері й доньки зіпсувалися. Але списувала це на те, що Валя вже доволі доросла, і їй просто нецікаво з бабусею.
Жодного разу вона не чула від матері тих образливих слів, які та говорила на адресу своєї онуки. Ось і не знала, що існує така проблема. А Валя нічого не розповідала.
До бабусі Валя їхала, як на страту. Всю дорогу мовчала, і як би мама не намагалася вивідати, що сталося, Валя не говорила. Адже вона — не її батько.
Вона не стане зводити стіну між мамою і бабусею, не скаржитиметься.
Бабуся зустріла їх привітно. Але Валя знала, що вся прихильність спрямована на її доньку, маму Валі. З онукою вона лише сухо привіталася, тоді як доньку свою міцно обійняла.
— А я пирs;rsd напекла, — промовила бабуся, — давайте до столу!
Але коли всі сіли, виявилося, що закінчився чай.
— Я сходжу, — одразу ж запропонувала Валя. Їй дуже хотілося хоч ненадовго втекти.
— Не треба, на вулиці вже темно, — усміхнулася мама. — Я сходжу, а ви побалакайте.
Сперечатися Валя не стала, це виглядало б підозріло. І щойно за мамою зачинилися двері, як бабуся заспівала своєї.
— Ти чого волосся перефарбувала? Тобі зовсім не личить!
— Не хотіла бути схожою на батька, — сухо відповіла Валя.
Бабуся лише засміялася.
— Зовнішня схожість не така важлива, як внутрішня. Намучиться з тобою мама, як із твоїм батьком намучилася! А я їй казала, що не варто народжувати від такого негідника! А тепер доводиться тебе ростити!
Валя мовчала, зціпивши щелепу. Вона не поведеться. Не дасть втягнути себе в ще одну таку розмову. Адже потрібно потерпіти зовсім трохи, а потім Валя і мама поїдуть додому.
— Чого мовчиш, нічого сказати?
— Бабусю, навіщо ти це робиш? — не витримала Валя. — Я стільки років слухаю від тебе закиди, але я ні в чому не винна! Так, я схожа на тата, і цього не змінити! Але я — інша людина! І час тобі це визнати!
— Ти така сама, як і він! І якби моя воля…
Бабуся не договорила. На кухню, бліда, як крейда, увійшла мама.
— Що ти таке говориш, мамо? — тихо запитала вона.
— А ти чого не в магазині? — одразу ж осіклася бабуся.
— Гаманець забула. Звикла, що скрізь телефоном можна платити. А у вас же тут тільки готівкою… Мамо, як ти смієш?
Валя відчула якесь полегшення. Вона давно хотіла все сказати, але не наважувалася. А тут і не довелося.
— А що, смію? Ти хіба сама не бачиш, що твоя донька — копія того негідника? Тобі нагадати, що він з тобою зробив? Я, коли дивлюся на неї, бачу лише його! Як ти взагалі можеш жити з його копією?
Здавалося, що бути ще блідішою мама просто не може. Але той рум’янець, що ще залишався на її щоках, теж зник.
— І давно це триває? — запитала вона, подивившись на свою доньку.
Валя мовчала. Було якось соромно, хоча, по правді, їй соромитися нічого.
— Мамо, ти зовсім здуріла? — не дочекавшись відповіді, закричала мати Валі. Мабуть, зрозуміла, що вже давно її донька зазнає приниження з боку бабусі. — Вона — всього лише дитина! Добра і залякана тобою дівчинка! І те, що вона зовні схожа на тата — нормально! Так і має бути! Господи, як ти могла?
— Роззуй очі! Вона — така ж ненормальна, як і її татусь! — не заспокоювалася бабуся.
— Так, Валю, збирайся. Ми їдемо.
Валі не потрібно було повторювати. Вона мовчки покинула кухню, і вже за п’ять хвилин була на вулиці.
— Мамо, це ти ненормальна… І я не хочу тебе більше бачити… — сухо промовила мама Валі, перш ніж покинути квартиру.
— Донечко, я ж про тебе хвилююся! Я ледь не збожеволіла, коли він зробив з тобою таке! А це його донька, його копія…
— Хвилюйся за себе. Тобі потрібно сходити до психіатра, — відрізала мама.
Назад теж їхали мовчки. Мама боялася почати розмову, треба було охолонути. І лише вдома вона запитала, як давно це відбувається.
— Не знаю, як я до школи пішла, напевно, — відповіла Валя.
— Чому ти мені не сказала? Бідна моя дівчинко… А я все не розуміла, чому ти не гориш бажанням їхати до бабусі…
— Я не хотіла, щоб ти сварилася зі своєю мамою, — зізналася Валя. — А ще й справді боялася бути на нього схожою…
Мама обійняла Валю, сильно прикусивши губу, щоб не розплакатися.
— Запам’ятай: ти схожа на свого тата, але лише зовні. І я рада, бо ви обоє красиві. Але те, якою ти будеш, обираєш тільки ти. І я тебе дуже сильно люблю.
Валя видихнула. Усі ці роки їй не вистачало цих слів підтримки. Бабуся посіяла в ній сумнів: раптом мама теж злиться, коли дивиться на неї. Раптом, бачить у ній батька.
Але тепер Валя розуміла, що це не так. І що бабуся просто не змогла виплеснути злість на зятя і знайшла, на кому відігратися.
Відтоді Валя більше не спілкувалася з бабусею, хоч та й намагалася налагодити контакт. Мама ж теж намагалася з нею не бачитися, лише зрідка телефонувала, щоб переконатися, що все гаразд.
Вона не змогла її пробачити. Адже це доля слабких — вихлюпувати свої образи на дитину. Тим більше, яка нічого не зробила. І так просто таке не прощається.
Як ви думаєте, що саме міг зробити тато Валі, якщо бабуся так його зненавиділа?
Виплескувати образу на дитину — це завжди підло, бо дитина не може дати здачі
