Марина любила своїх чоловіка та хлопців. Всі троє були високі, міцні, і великі любителі поїсти. Чоловік працював в охороні. Старший син займався боротьбою. Молодший із першого класу захоплювався хокеем. Три козаки та Марина. Цілком собі казкове сімейство.
Отже, подітися нема куди. Наша героїня вміла швидко та смачно готувати. Чого тільки не освоїть справжня жінка заради щастя в особистому житті.
Історія почалася звичайнісіньким осіннім ранком.
Звичайно прокинувшись о п’ятій ранку, а діло було в п’ятницю, Марина вийшла на кухню і взялася за справу. Яйця, вода, молоко та борошно. Збила тісто. Розставила чотири сковорідки. Додала в готову рідку основу помиті родзинки, сипнула трохи кориці, трохи коричневого цукру. І крапельку соди.
Гарячі сковорідки дочекалися. Зашипіли на чавуні перші майбутні млинці. Тільки встигай перевертати. А в поодиноких проміжках – собі каву налити, зуби почистити.
Марина смажила, думала про своє. Зрозуміло, на кухні стало жарко – хоч і кватирка навстіж. Її сини та чоловік ще спали. Тут зверху і долинув примхливий голосний хлопчик. Нові сусіди приїхали кілька місяців тому. Але ні з ким не спілкувалися. Чи не віталися. І Марина їх не знала, хоч і бачила кілька разів.
— Тату, закрий вікно! Я зараз слинами захлинуся. Ну будь ласка.
Марина прислухалася. Хлопчик повторив своє прохання голосніше. Стукнула рама вікна. Настала тиша.
Але Марині навпаки стало голосно на душі. Внутрішній голос завів пісню про те, що млинців на столі багато. А сусідського хлопчика, хоч і не знайома, цілком можна пригостити. Що там їсть ця дитина, яка живе – якщо Марині не змінила спостережливість, з дуже старою бабусею та батьком? Га?
Вона рішуче наклала десяток млинців на яскраву тарілку, загорнулася в довгий махровий халат, пізперезала широку талію, влізла в короткі теплі тапки, щоб за поштою в під’їзд виходити в них Марина тримала їх в передпокої. І пішла нагору. Подзвонила у двері.
Розлучений високий вузькоплечий сусід почервонів. Став вибачатися та відмовлятися. Але тут під рукою в нього стрімким маленьким тхором прошмигнув блідий хлопчик – син. Схопив частування, пробурчав щось здалеку вже з набитим ротом. Жувати почав ще дорогою на кухню.
Марина побажала доброго ранку і пішла. Сусід переступав з ноги на ногу на порозі і бубонів, що йому ніяково… І як же можна… І він не винен… Але…
— Ніяких “” але! – відрізала Марина. І пішла до себе.
Увечері сусід прийшов разом із сином, приніс погано відмиту слизьку від олії тарілку. Подякував. Марина не зрозуміла як, але за їхньою сімейною пізньою вечерею опинилися і батько, і хлопчина.
Стали заходити кілька разів на тиждень. Носатий худорлявий Ігор – так звали тата, приносив із собою різні банани, апельсини. Їв мало, було видно, що соромився. Потурав залишити сина повечеряти одного. А потім повертався за ним. Невдовзі Марина з’ясувала, що Ігор є вдівцем. Готувати не вміє. І стара бабуся його дружини, і її син від першого шлюбу перебиваються найпростішою їжею. Сир, варені яйця, каша з пакетиків.
Марина вдумалася у ситуацію не одразу. Бабуся дружини і її син від першого шлюбу. А де рідний батько?
Де інші родичі. Зникли з горизонту, як Галі не стало. Вона хворіла близько трьох років. Їм усім тоді довелося несолодко.
Ігор не був зовсім жалким. Хоч і не закликав на допомогу нікого ні зі свого боку, ні ще з Галиною. Не вийшло. Але не зміг кинути стареньку та хлопчика, який уже давно кликав його батьком. У цій ситуації Ігор жив з напругою, загальною втомою і готовністю злетіти з котушок. Червоні від недосипання очі ніби натякали, що йому несолодко. Та й голос зривався у розмовах…
Бабуся багато плакала. Хлопчина зухвало і погано вчився. Погано жилося всієї цієї дивної компанії. Три людини під одним дахом. Три різні прізвища.
Марина вирішила допомогти просто від щедрості натури. Запропонувала готувати на обидві родини. Ігоря та його підопічних вона одразу й голосно стала називати родиною. Ваша родина. Наша родина.
Отже, Марина вирішила рахувати гроші за продукти і харчуватися разом. Третину суми вносить Ігор, дві третини вкладає до кормового бюджету родина Марини. І всім у цій ситуації нормально. Їй різниці майже немає. А старенька, у якої все з рук валиться, і хлопець хоч їсти будуть нормально. Спочатку Ігор пихкав і чинив опір, бурчав, намагався доплачувати за працю, був філігранно посланий, вгамувався. При цьому дружити з чоловіком Марини він не вмів. Чоловіки одне одного не дуже сприймали. Але хоч не сварилися.
Так, навантаження на Марину збільшилося. Але не вдвічі. Гарні господині зрозуміють. Зате стареньку і хлопчика за місяць було не впізнати. Обидва з рум’янцем на щоках. Подобрілі. Стали веселішими. Бабуся стала менше пихкати. Чоловік Марини відремонтував їй радіо. Знайшов якусь хвилю. Бабуся взялася слухати музику та анекдоти. Читати вона не могла, очі бачили дуже погано. Але градус бурчання сильно згас.
Потім Марина навчила Васю мити посуд, підлогу, протирати плиту. Він намагався пирхати, що мовляв не дівчисько. Але Марина це припинила. Куди подітися, якщо татові ніколи, а бабуся стара? Чи не розвалишся. І взагалі, найкращі кухарі у світі – чоловіки. Вася не повірив. Марина сказала, що це є факт. Легко перевіряється. І взагалі.
Вася пошукав у шкільній бібліотеці. Інтернету та комп’ютера у них вдома не було. Трохи згодом з’явилися. Вася вагався. Чи то його картинки вишуканих страв у кулінарних книгах надихнули. Чи він уже й сам втягнувся. Але Марина незабаром отримала кухаря.
Не просто помічника, а спритного, діяльного, тямущого. З гарною пам’яттю та розумними руками.
Ігор уперше не повірив, що їсть борщ, приготовлений сином. Коряво похвалив. Поцілував в тімʼячко. Сказав, мовляв, дякую, синку.
Васю прорвало. Він голосно, навіть дуже голосно заплакав.
Сини Марини втекли з-за столу. Чоловік пішов диміти на балкон. Вася давився сльозами. Ігор намагався зрозуміти, що сталося. Розібралися. Хлопчик сказав, що Ігор його сином не називав жодного разу. А він… він чекав. І вже зневірився.
Ігор розвів руками. Мовляв, ну так вийшло. Що ж тепер?
— Вибач.
Вася кивав. Марина дала дитині хустку. Постукала кулаком по лобі Ігореві. Не боляче, не прикро, але надихаюче і освіжаюче. Відправила хлопчика вмиватися.
Трохи згодом усі пили чай. Їли млинці з варенням. Їх теж Вася напік. Ігор невміло хвалив дитину. І активно жував. Млинці справді вийшли смачні.
Сім’я Марини за виставою спостерігала з повним захопленням. Хлопчики та чоловік навіть з’їли менше, ніж звичайно.
У Ігоря, Васі та бабусі, насправді, звичайно, прабабусі, але кому яка справа до таких точностей? — з того вечора остаточно стало налагоджуватися. Не сказати, що хлопець вийшов у відмінники. Але викликати до школи Ігоря перестали. Він через деякий час переоформив з опіки на повноцінне усиновлення. Кількість прізвищ у сім’ї скоротилася з трьох до двох.
Сяючий Вася пообіцяв татові п’ятірки. Ніхто не повірив. Та й нічого страшного.
Бабуся жила ще досить довго. Але до останнього рухалася. Машинку для білизни Ігор прикупив. Тож прання теж перестало бути проблемою.
Декілька розлучених подруг Марини на Ігоря поглядали. Але не складалося. Він у результаті одружився з медсестрою з поліклініки. Яка до них забігала робити старенькій уколи.
Лише тоді спільне харчування сімей і припинилося. Але менше не переставали спілкуватися.
Молодший син Марини та Вася дружать досі. Один майже вийшов у шеф-кухаря. Ось ось. Ще крок і все складеться. Другий тренер у спортивній школі.
У Ігоря зі своєю медсестрою зʼявилися ще пару дівчаток.
Традиційні п’ятничні млинці на дві родини печуть по черзі: то Вася, то Марина…
