— Не з’їхала і, схоже, не збирається. Чекає, коли я прямо скажу, що час і честь знати, вимітайся! Натяків не розуміє, або робить вигляд, що не розуміє! – розводить руками Лариса Юріївна, – Звичайно їй зручно, незручно мені!
— І справді, Ларисо, безглузда якась ситуація виходить! Синові рідному до матері в дім шлях закритий, ображається напевно? – погоджується приятелька жінки.
— І не тільки синові, – каже Лариса Юріївна, – Гліб одружився, друга дружина дитину чекає, а до мене ходити категорично відмовляється. Зате Марина – сама ласкавість, сама доброта. Та розумію я, що хитрує колишня невістка, після розлучення вже 2 роки минуло. І головне, є ж, де жити їм!
Ситуація вийшла така. Син Лариси Юріївни Гліб 6 років тому привів до мами в будинок дівчину на ім’я Марина. Молоді розписалися, обіцяли, що в мами чоловіка житимуть тимчасово. 5 років тому зʼявилася внучка.
— Сама Марина не місцева, – пояснює Лариса, – батьки її живуть у маленькому райцентрі. Але коли онучці був рік, пішла з життя бабуся Марини по батькові. Квартиру залишила онукам двокімнатну. Марина спадкоємиця і її брат двоюрідний. Той одразу сказав, що житиме в спадковому житлі, продавати нічого не хоче, викупить потім у Марини її частку. Тільки викуповувати досі не поспішає.
Гліб одразу позначив, що жити з братом дружини у спільній квартирі (вважай, у комуналці), він не буде. Краще вже жити з мамою рідною. І Марина з чоловіком погодилася. Між собою жінки не конфліктували, Лариса Юріївна була повноправною господинею, дім вела, їжу готувала, Марина теж могла щось зробити, прибрати, білизну випрасувати, на комунальні, на харчування, син із невісткою скидалися вчасно і в повному обсязі. Проблеми трапилися не в парі свекруха-невістка, а в парі чоловік-дружина.
— Та все на моїх очах і було, – сумно каже Лариса Юріївна, – що між ними було за зачиненими дверима – не знаю. Але на очах стосунки погіршувалися. Марина непогана жінка, але, мабуть, не для мого сина.
Два з невеликим роки тому Гліб остаточно оголосив дружині про розрив: зустрів іншу, йду, гроші давати буду на доньку, але сімейним життям ситий досхочу.
— Марина ридала, мені було її шкода, – пояснює Лариса Юріївна, – усе ж таки мій син піти вирішив, не вона. Ну господиня вона не дуже, але через це не розлучаються. Там інше щось, інтимне. А брат її частку викуповувати не поспішав, почав із дружиною своєю дітей планувати, другий у них якраз щойно зʼявився. Марина ще в декреті була, куди вона піде? До мами поїде? Так все одно ж на роботу незабаром треба буде виходити.
— Брат усе обіцяє, – плакала Марина перед колишньою свекрухою, – іти мені нікуди, чоловік мене кинув, як жити?
— Ну я й пожаліла її та онуку, – каже Лариса Юріївна, – живи, мовляв, поки з декрету не вийшла. Усе одно син уже пішов із дому.
Марина з декрету вийшла. Уже 2 роки працює, але йти від мами колишнього чоловіка не збирається. Гліб розписався з другою дружиною. Йому є, де жити, у дружини двокімнатна. Біда в тому, що Гліб із дружиною навідріз відмовляються приходити до Лариси Юріївни – там же сидить сиднем його колишня дружина.
— Я можу зрозуміти дружину Гліба, – каже Лариса Юріївна, – стосунки наші з нею помітно псуються тільки, але ж у мене скоро ще один онук буде, або онука. До них приходжу, але від сина вислуховую постійно, що Марині пора з’їжджати.
— Їй просто зручно! – каже приятелька Лариси Юріївни, – Влаштувалася добре! Ні про що паритися не треба, свекруха з онукою допоможе, із садка приведе, приготує, погодує, догляне. Гони її. Брат гроші не віддає? А це не твої проблеми! Нехай продають ту квартиру, ділять гроші, зрештою Гліб їй допомагає, сама працює, може й іпотеку платити. Вона тобі чужа людина! Ти жалієш її, але вона не стане рідною і з новою дружиною Гліба стосунки остаточно зіпсуєш. Дострибаєшся, жодної невістки, жодного онука бачити не дадуть.
— У дружини брата такий характер, така нахабна! Не уявляю, як із нею можна хоча б пару тижнів прожити в одному просторі! – щебече вечорами Марина колишній свекрусі, – Якби не Ви, мамо, не знаю, як би ми й жили. Ні, ми продамо ту квартиру, звісно продамо, але ж Ви ж мене поки що не женіть, правда? Доню, бабуся нас не вижене, не переживай!
І віддано Ларисі Юріївні в очі заглядає. Так віддано, що в тієї зникає рішучість жорстко вказати колишній невістці, що час і честь знати.
