Постараюсь коротше, але не обіцяю. Мати народила нас зарано. З однією сестрою у мене різниця у 4 роки, з другою вже більше — 17. Батьки (а вони у нас різні) нам навіть на очі не траплялися жодного разу. З огляду на те, що мати не мала ні роботи, ні освіти, скинула вона нас на бабусю.
Жили тяжко. Цьогоріч якимось дивом отримали від держави житло: квартиру в будинку на два господарі, впорядкований, але за 10 км від міста. Звичайно, матінка туди не поїхала, стояла хата закрита. Тим часом бабуся, відверто втомившись, почала виганяти нас, адже житло нам дали.
Тоді мама пішла ва-банк: знайшла собі якогось хулігана і почала з ним жити, за рахунок вже його мами. Той пив, постійно ображав усіх нас. Тоді я забрала ключі від будинку та пішла туди. Будинок був порожній, спали на підлозі, а їли з колін, але зате в тиші та спокої.
Вступила до коледжу. Звичайно, за можливості підробляла, але грошей не вистачало навіть на їжу (до речі, на мене пізніше «скинули» ще й молодшу сестру, мовляв, виховуй, вона з вітчимом не ладнає). Доводилося просити у матері. Щоразу процедура була жахливо принизливою. Мене дорікали, що я нічого їй не даю, а тільки беру.
Курсі, напевно, на третьому я знайшла вже більш-менш повноцінну роботу, стало трохи простіше. Тим часом мамуля народила від хулігана нащадка, отримала маткапітал і купила кімнатку в комуналці, яка (ось дивно!) теж кілька років стояла закрита і порожня. Не хочу заглиблюватись у подробиці, це довго і не дуже цікаво. До суті.
Мами того хулігана не стало, нашу матір він вигнав, вона живе в тій кімнатці, купленій на материнський капітал. З сестрою ми, в принципі, непогано ладнаємо, але разом не вживаємось, дуже у нас різні ритми життя. Тому вона спокійно поїхала: або зависає у свого хлопця, або на роботі перебуває, у матері тільки спить.
Так от: щоразу, коли мені дзвонить мати, вона починає тріпати мені нерви, коли ж я викуплю у неї її частину будинку, адже це несправедливо, що я тут у хоромах живу, як королева, а вони, бідні, там як не зрозумій хто. До того ж, нагадаю, що з сестрою я неодноразово розмовляла, вона до мене претензій не має.
А ще недавно мати мені заявила, що вона терпіла, щоб я могла жити окремо, тобто «заради мене». І я не відмовляюся в жодному разі, але просто не маю поки що можливості: будинок вимагає ремонту, паралельно то одне, то інше. Як у всіх, мабуть. Загалом, на життя вистачає, але не більше.
Як мої справи, мамці теж нецікаво — лише «частинка», яку я маю викупити. Заявляє, що мені час уже взяти кредит, адже їй так важко. Я відверто заплуталася. І не знаю, що робити. Вибачте за вінегрет, просто історія довга, спробувала викласти все, але коротше.
Христина, 22 роки
