Мати знайшла вітчима, але коли всі побачили, що він за людина, вона намагалася повернутися до батька, але всі родичі вже були проти цього

Моя життєва історія про конфлікт та образу, яку не вдається пробачити. Нині мені 26 років. Коли мені було 20, мої батьки розлучилися. Мати знайшла молодого чоловіка та пішла до нього.

Мені було дуже прикро за себе та молодшу сестру, якій на той момент було лише 7 років. Але вибору ми не мали, я продовжувала жити з ними. Відносини з вітчимом не склалися з самого початку. Він був запальний, кричав на мене і навіть замахувався бувало. Через рік такого життя ми з ним перестали навіть вітатись, живучи в одному будинку.

Мама і вітчим багато лаялися, кричали одне на одного та розбивали предмети побуту. Але одного разу сталася особливо сварка. Він напився та ображав сильно, я зі своїм хлопцем опинилася поряд у той момент. Вирішила захистити матір, але сама мало не потрапила під гарячу руку вітчима.

Він замахнувся на мене, мій хлопець перехопив, і почалося. Ми викликали правоохоронців, вітчима забрали, але поки він збирався, попутно розбивав усі предмети у квартирі, за які він не заплатив хоча б карбованець. Розбив телевізор, холодильник, забрав усі свої речі, аж до брудної білизни та зник із моєї родини на півтора роки.

Я була щаслива. Моя мати ж навпаки показала, що зовсім не вміє жити без чоловіка. Намагалася повернути мого батька, але не вийшло, і через рік вона знову повернулася до вітчима, хоча знала який він жорстокий. Він неадекватний, і звичайно краще за рік він не став. Але мати мала іншу думку. Вона вирішила народити від нього дитину.

Я тоді переїхала, але дуже переживала за свою сестру. Поки мати чекала дитину, вітчим дуже намагався здаватися добрим. Але тільки-но народилася сестра, все повернулося на свої місця. Вітчим знову почав розбивати квартиру в нападах, піднімати руку на матір. Вона дзвонила моєму батькові у спробах знайти допомоги, писала заяви до на вітчима. А потім сама їх забирала, мирилася з ним і продовжувала жити далі з ним.

Всім довкола говорила, як його ненавидить і як хоче піти, а потім знову сходилася з ним. Нещодавно після чергової сварки вона знову вигнала його з дому. За кілька днів він повернувся, бив вікна камінням і намагався вдертися в будинок. Вона покликала мене на допомогу, я приїхала.

Вона просила мене відволікти його, щоб він не виламав двері. Тільки потім я зрозуміла, як сильно вона підставляла мене, думаючи лише про себе. Ще й покликала батька на допомогу, маніпулюючи тим, що вітчим може нашкодити мені. Загалом все знову закінчилося тим, що вітчима забрали на кілька діб, заявами та клятвами матері, що вона його не пробачить.

У мене почалися напади страху, здавалося, що він чекає мене десь за підворіттям. А матері моїй мабуть таке тільки подобається, через місяць вона з ним помирилася і вже знову таємно спілкувалася, щоб родичі не ганьбили. А коли він знову прийшов трощити її будинок, після чергової сварки, знову хотіла втягнути мого батька собі на захист. Але я була проти, почала відбирати телефон, щоб вона не могла зателефонувати йому.

У результаті у нас почалася сварка. Моя перша в житті сварка, після якої ми обидві були в подряпинах. Вона була така зла, що напала і на мою сестру, якій зараз 13 років, мене це так розлютило, що захищаючи її, я почала давати з подвійною силою. В той момент мати була кричала, що це я винна, що в неї не складається з моїм батьком і те, що вона шкодує, що народила таку дочку, як я.

А я тоді все зрозуміла. Просто усвідомила, що така людина мені в житті не потрібна, з такими думками у голові, у неї завжди будуть проблеми та всі довкола будуть винні. І нехай це і мати, я вирішила більше з нею не спілкуватися і не брати участі в її житті.

Дуже переживаю із цього приводу, завжди хотіла собі велику дружну сім’ю, але думаю, що вчинила правильно. Хотілося б дізнатися про думку з боку.