Почала за собою помічати дивний прояв негативних емоцій. Ми з найкращою подругою давно вже спілкуємося, понад десять років. Зараз у мене складний період, втратила роботу, не стало близького родича, знайшла нову роботу, зросли витрати на найнеобхідніші товари.
Поки не було роботи, фінансова подушка майже закінчилася, а зарплата наразі невелика.
Подруга мене підтримує у скрутні часи, і я дуже рада, що вона в мене є. Але коли я зрідка заходжу до неї в гості, то розумію, що я бідніша за неї, хоча за мірками суспільства її сім’я не багата.
Вона може собі дозволити навіть те, що я в житті не зможу купити, головним чином тому, що їй допомагають батьки, адже вона з ними живе. Це купівля квартири та техніки, оплата рахунків, їжа та приготування.
Останні два роки я не торкаюся теми фінансів, бо подумки почала негативити, коли вона розповідає (не хвалиться), що в неї з’явилося щось нове. Мені від цього дуже ніяково, бо такі моменти в собі лякають та напружують.
Я живу сама і фінансово незалежна від батьків — іноді вони самі, якщо захочуть і якщо є можливість, допомагають.
Я вважаю неприйнятним бути залежною чи просити фінансової допомоги у батьків і роблю все, щоб такого не відбувалося, навіть якщо доводиться туго. Справа у вихованні? Чи це заздрість до найкращої подруги?
Ліза, 26 років
