Мене завжди часто засуджують за це, обговорюють за спиною відкрито, не боячись навіть того, що я можу почути, коли я чую такі обговорення та засудження, я готова провалитися крізь землю, я людина дуже вразлива і коли чую такі розмови у себе за спиною, ледве приховую сльози, потай скидаючись на них, і дня 3-4 потім можу сидіти без настрою, сама я зовсім не хвилююся з цього приводу

Мені 33 роки, я незаміжня і немає дітей. Я не проти сім’ї та дітей. Просто ні з ким не складаються стосунки. Але річ навіть не в цьому.

Коли я одна і живу своїм життям, мене це не турбує зовсім. Всьому свій час. Але ставлення як було в університеті, так і на двох роботах до мене через це не найкраще. Точніше сказати, найгірше.

Мене завжди часто засуджують за це, обговорюють за спиною відкрито, не боячись навіть того, що я можу почути. Коли я чую такі обговорення та засудження, я готова провалитися крізь землю.

Я людина дуже вразлива і коли чую такі розмови у себе за спиною, ледве приховую сльози, потай скидаючись на них, і дня 3-4 потім можу сидіти без настрою. Що я незаміжня ще, сама я зовсім не хвилююся з цього приводу.

Але яка справа до мене інших? Що за інтерес у цьому плані в інших постійно засуджуватиме мене? Я не розумію. Як можна з цим упоратися?

Чи навчитися простіше реагувати на такі злі слова навколо мене? Просто не розумію, чому всі вважають, що жінка може отримувати задоволення від того, що вона одна?

Може я ще не знайшла ту людину, з якою буде комфортно так само, як і з собою. Чому всі думають так вузько, не розумію цього та переймаюсь.