Мені 34 роки, а моїй дівчині 28 років, на початку наших стосунків усе було добре, через кілька місяців обставини склалися так, що ми вирішили жити разом, але жили ми не окремо, а разом із її батьками, тобто я переїхав до неї, ось тут розпочалися проблеми, перш за все я іншого рівня та віку, порівняно з тими ж параметрами у її батька та мами

Мені 34 роки, а моїй дівчині 28 років. На початку наших стосунків усе було добре. Через кілька місяців обставини склалися так, що ми вирішили жити разом. Але жили ми не окремо, а разом із її батьками. Тобто я переїхав до неї. Ось тут розпочалися проблеми. Перш за все (зараз я говоритиму про себе) я іншого рівня та віку, порівняно з тими ж параметрами у її батька та мами.

Відповідно, мені нема про що з ними поговорити. Ми не маємо спільних інтересів. Ще плюс до всього, її батько страждає на пиятство. У такому стані він перетворюється на дуже неадекватну істоту. Мама так само рівно ставилася до мене, ніби я був простим мешканцем у них. Але я людина врівноважена, схильна до аналізу та контролю. Завдяки цьому мені вдалося підтримувати дружні стосунки з ними.

Хоча для цього мені доводилося переступати через себе. Другий момент. Я став жити у чужій квартирі, де є інші господарі і відповідно я не почував себе там затишно. Було постійне відчуття дискомфорту. Та ще плюс моя прихована ворожість до них. Все це давало щоденне моральне навантаження.

Та й самі розумієте, що до квартири нікого з друзів не запросити і перестановки без погодження не зробити. Нормально не посваритися з громадянською дружиною і не обійняти її вкотре при батьках. Але спочатку моя дівчина мене підтримувала і начебто, я навіть почав думати, що звикну до цього всього, але присутність батька мене дратувала. Я при першій нагоді намагався піти з квартири, зустрітися з друзями, або ж затриматись на роботі.

Так чи інакше, але я почав частіше пити пиво (міцні напої категорично не п’ю). Причому я не напивався. Поводився адекватно і спокійно, і це дозволяло мені трохи розслабитися. Через кілька місяців я став помічати, що моя дівчина похолоднішала до мене, мотивуючи це тим, що від мене пахне пивом. Їй не подобалося, що я знову пішов із друзями, довго затримався на роботі. Більше того, ми стали спати у різних ліжках.

Мої спроби поговорити, пояснити, нічим не увінчалися. Причому я намагався розмовляти з нею багато разів. Це завжди закінчувалося криками та сварками. Таким чином, я втратив підтримку з боку своєї дівчини. Грубо кажучи, життя стало зовсім не дуже.

Сварки між нами стали дедалі частіше. Причинами їх була (за її словами) неувага до неї, пиво, друзі. Більше того, я став помічати, що вона перестала зважати на мою думку. Будь-які мої пояснення з нею закінчувалися криком з її боку і ні до чого хорошого це не призводило.

І ось одного прекрасного дня вона сказала, що краще нам не жити разом. І я поїхав до батьків до іншого міста. Це було звичайно потрясінням для мене, але я намагався тримати удар і нічим не видавав своїх переживань. Я думав, що все між нами скінчено. Але я помилився.

Через деякий час вона почала дзвонити мені і говорити, що любить, що хоче бути зі мною до кінця. Ми знову почали зустрічатися (я їздив до неї, але не до батьків, а ми зустрічалися десь в іншому місці). Начебто відносини відновилися, але я швидко зрозумів, що жодних змін немає. Вона так само не зважає на мою думку. Часті сварки, її ревнощі. Я не матрац якийсь, а маю жорсткий характер. Я також запальний і відповідно така її поведінка мене злить.

Я перепробував усе, але все марно. Залишилося тільки «прикласти руку», але я не з того числа чоловіків, які ображають жінок. Ось тепер думаю, чи варто мені продовжувати стосунки із цією дівчиною? Чи є у нас спільне майбутнє? Скажу чесно, той факт, що вона мене виставила зі своєї квартири, дуже врізалося мені в пам’ять. Тепер мені буде дуже важко прийняти рішення знову про спільне проживання.