Не можу зрозуміти, навіщо я потрібний своїй дружині.
Ми живемо у шлюбі давно. Зовні все пристойно, ми спокійні люди, але щастя немає. Нема радості від стосунків. Нема радості від спілкування, від взаємного дозвілля, близькості. Власне, всього цього майже немає. Якщо говорити про себе, то я не відчуваю потреби.
Я не прагну розлучення, але й так жити не хочеться. Не вдається вести діалог. Дружина намагається уникати відвертих розмов.
Мені здається, вона їх боїться. Каже, що вона не має на це душевних сил. Але іноді в неї проривається і розмови таки трапляються, хоч і короткі. На запитання, чи я їй потрібен, відповіла, що потрібен. Для того, щоб бути повноцінною, захищеною.
Прочитав статтю «Психологічно здорова сім’я». Там був пункт 6. Ми разом, тому що хочемо цього. Відносини — це радість від спілкування, а не вирішення своїх проблем, закриття травм, потреб та особистісної неспроможності партнером». Виходить, що я потрібний для вирішення її проблем, іншого й не потрібно? Що ж робити?
Петро, 50 років
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно тягнуло…
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу, бо…
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…
— Куди преш, невігласе, повилазило чи що?! — пролунало так лунко, що аж касирки в…