Мені майже 50 років, заміжня, маю двох синів студентів. Із чоловіком були чудові стосунки донедавна.
Нині ми просто живемо, як сусіди. Мені його дуже шкода, підтримую, але мене можна зрозуміти.
Я ще молода та здорова жінка. Поки що здорова, якщо далі так буде, то здоров’я зменшиться.
Справа в тому, що чоловік 5 років тому мав невдалу операцію і після ускладнень наше інтимне життя закінчилося. Якщо ще рік після операції надії були, то зараз навіть лікарка порадила мені знайти чоловіка для здоров’я.
Я тримала себе в руках дуже довго, але останнім часом у нас із чоловіком почалися сварки, іноді бувають у мене істерики. Я каюся, не стримана, але сил моїх немає.
Я почала засинати лише після 1-2 келиха. Чоловік намагається менше бувати вдома — більше працює, чи сидить у своїй кімнаті, книжки читає, чи телевізор дивиться.
Багато чого пропонувала, але він замкнувся і енергію з мене тягне. Знайома теж радить знайти коханця.
З чоловіками проблем немає. Але як це чоловікові пояснити?
Якби він сам якось це озвучив. А то виходить, що я його зраджую?
А що мені робити? Може, я ще проживу 20 років.
Може розлучитися? Син теж якось сказав, що краще розлучитися, а жити можна і в одній квартирі, не чужі люди. Допомагати один одному у побуті тощо.
Я чоловіка ніколи в біді не кину, і допоможу, і доглядатиму. Може є ще варіанти?
