– Він все одно з нею не живе, – говорила сестра, коли кілька років починався її роман із нинішнім чоловіком, – стане син повнолітнім, тоді він розлучиться і ми оформимо наші стосунки.
Моїй молодшій сестрі Любі 36 років зараз. 7 років тому у неї почалися стосунки з Анатолієм. Чоловік родом із Тростянця, там у нього живуть батьки, дружина та син. На момент початку їхніх стосунків, синові Анатолія було близько 14 років.
-На горизонті все одно нікого, – говорила сестра, – дружина у Тростянці? Та для мене це майже так само, як дружина на Місяці. Де я і де Тростянець?
Анатолій їздив до столиці на заробітки, винаймав житло. Отримував і отримує чоловік цілком пристойно, вдалося влаштуватися на пристойний оклад, спеціальність рідкісна, фахівець хороший. У сестри квартира своя однокімнатна. Нам батьки свого часу обом такий старт у житті забезпечили.
Незабаром Анатолій перебрався до квартири Люби. Ми з мамою намагалися їй пояснити, що син у Толика не подорослішає для татового розлучення ще років 10, а потім буде важко хворіти дружина, теща, мама, яких не можна буде засмучувати розірванням шлюбу, який давно зжив себе.
-Ти з ним просто гаєш час, – вважала мама, – ти втрачаєш шанс знайти нормального вільного чоловіка і завести повноцінну сім’ю. Йому зручно. Він тут живе у затишку, йому готують, йому стирають, з ним навіть сплять. Він одружений, зрозумій, хотів би – розлучився.
– Ну, він не просто так живе зі мною, – казала сестра, – він дає мені гроші, куди більше, ніж я сама заробляю. Ми живемо сім’єю, ми маємо спільний побут.
-А решту грошей він кому віддає? – Цікавиться мама, – Чи не дружині законній?
-І дружині віддає, на сина ж треба, – говорила Люба, – хлопчисько ще в школі вчиться. А аліменти… З офіційної зарплатні будуть маленькі аліменти, а Толя порядний чоловік, він не може сина просто так залишити. Дружина? Вона чудово знає, що між ними – все. Він їздить на малу батьківщину раз на рік, розуміє вона, що здоровому мужику жінка потрібна набагато частіше!
Анатолій і справді їздив у свій Тростянець раз на півроку, рік. Провідати сина, провідати маму, як він казав сестрі. Але вперто не розлучався. 3 роки тому синові Анатолія виповнилося 18 років.
-Ну що? – Запитала Люба у свого співмешканця, – Дитина виросла, коли ти, нарешті, оформиш розлучення?
-Ну його ще до ладу довести треба, – була відповідь, – в інституті вивчити. Та й потім, мама засмутиться, якщо я з Оленкою розлучуся, вони там поряд живуть, мама до неї дуже добре ставиться, давай почекаємо?
Все за класикою, як ми й казали. Син Толика благополучно вступив до інституту, з якого так само благополучно вилетів через 2 роки навчання. За цей час пішла у небуття мати Анатолія, яку той дуже не хотів засмучувати.
-Він поки що навіть на роботу не влаштувався, – сказав Анатолій нову причину того, чому він не розлучається з дружиною, – ось в армію піде, тоді і все.
– Толик, – сестра вирішила обговорити питання, яке її давно мучило, – я теж дуже хочу дитину. Але я не готова ростити його сама, та ще й не в шлюбі.
-Ну немає ж поки ніякої дитини, – відповів чоловік, – ось будеш при надії, я відразу розлучуся з Оленкою і одружуся з тобою.
Син Анатолія пішов до армії, а наша Люба вирішила обзавестися дитиною, сподіваючись, що Анатолій виконає свою обіцянку. Це сталося, урочисто принесла йому тест із двома смужками. Зрадів і все.
-А коли ти оформиш розлучення зі своєю дружиною? – Запитала Люба.
-Розумієш, – сказав Анатолій, – Олена зараз сильно хворіє, я її засмучувати не хочу. Трохи пізніше, ось син з повернеться, щоб вона не була одна…
-Любо, – кажу, – від кого ти дитину зібралася привести на білий світ? Він ніколи на тобі не одружується, розумієш, ніколи. Це все відмовки.
-А мені, – каже втомлено сестра, – тепер хоч від одруженого, але дитину треба, у мене вік вже не молодий і лікарі ще рік тому попередили, не станеться це зараз, не вийде вже взагалі.
Півроку тому Толик поїхав до Тростянця, продавати мамину квартиру. Повернувся за кілька днів. Продав, як пояснив, гроші поклав на терміновий депозит.
Три місяці тому Толик їздив до Тростянця пам’ятник матері встановлювати.
А кілька тижнів тому Толик квартиру купив у Киеві. Прийшов, Любі похвалився, що він більше не приймак, а цілий власник квартири.
-Ага, – сказала йому сестра, – тепер розлучишся, а половину квартири Олені віддаси.
-Що я, дурень чи що? – Толик навіть трохи образився, – Я з нею розлучився, пам’ятаєш я їздив у Тростянець? Отоді й оформили, а заяву подали трохи раніше.
У Люби пологи наприкінці липня, вона відразу сказала, що їх розпишуть без проблем, оскільки вона в положенні.
-А нам з тобою погано чи що? – каже Толик, – Ти зате можеш допомогу на дитину отримати як самотня мати. Це ж вигідно. Я по-батькові дитині дати не відмовляюся…
-Та вже, бачити твого Толика не хочу, вибач, – каже мама, – це, звичайно, дурниця. Хоч від кого, кажеш? Ось це й сталося аби від кого, як і мріяла.
Він спадок для свого синочка береже тепер. Дурненькою будеш, якщо по батькові дитині даси її без прізвища.
-Сестра погодилася на такі принизливі стосунки, мужик зрозумів, що її можна прогнути, – кажу, – тобі по суду треба доводити батьківство, нехай забеспечує тебе і малюка. А шанс знайти нормального чоловіка ти втратила, вибач за прямоту.
Люба погоджується, що Толик цап, але тепер вона рвати з ним взагалі не хоче хоча б до того моменту, як вийде з декрету, утримувати її комусь треба.
-Мені тепер подітися нікуди, – зітхає вона.
От дивлюся на сестру і дивуюся: мама адекватна, зі мною теж все гаразд, у кого ж така сестра вродила, може, в пологовому будинку підмінили?
