Моя дочка зробила все для того, щоб я її зненавиділа як найлютішого ворога. Від щирого серця і щиро бажаю її пройти стільки ж, а може і в триразовому розмірі, щоб все повернулося до неї.
Ростила я її одна, ніхто не допомагав. Працювала на двох роботах без вихідних та відпусток. Одне завдання – дати все те, чого не було в мене. Нагодувати, взути, заплатити за школу. Колишній чоловік аліменти не платив, то по 300 гривень, як подачка була.
Втомлювалася сильно, схудла до 45 кг. У школі одні скарги були до дочки. Говорити їй було щось марно. Вчитися не хоче, вдома не допомагає, ще й нашкодити може. Брехала на кожному кроці. Крала, де тільки можна. До мене ставлення із серії «купи, дай, винна», як до обслуговуючого персоналу. Їй слова не скажи, все порушення її прав.
З 13 років почала вести активне ынтимне життя і не соромилася навіть. Постійно втікала з дому. Жоден психолог не допоміг. Через неї мене почали вважати неблагополучною. Соцпрацівники ще й постіль порадили їй стелити, щоб із дому не йшла. У мене нервів на той час уже не було ніяких, від кожного дзвінка просто трясло.
Ось знову втекла з дому. Я шукати не пішла. Вона перестала ходити до школи. Зателефонували і сказали, що спіймала її поліція на крадіжці. Я відмовилася її забирати додому. І через пів року мене позбавили батьківських прав, чому я дуже рада, хай мозок виносить іншим. Тоді їй було 16 років.
З того часу я з нею не спілкуюсь і не маю бажання. З квартири її виписала через суд, надалі позбавлю прав на спадщину. Бажаю побути їй у моїй шкурі. Пережити стільки ж сорому, ганьби та принижень. Я дуже її ненавиджу.
