Мій батько хворий на депресивний розлад вже рік. Це велика проблема для нашої родини. Він знатно вимотує цим мою маму, яка вже просто не може жити з ним, бо хвороба батька забирає всі життєві ресурси. Я, відповідно, постійно вислуховую маму, яка у такий спосіб полегшує собі стан.
Це триває давно, але на мене не мало донедавна особливого впливу, оскільки це були п’ятнадцятихвилинні розмови щодня. Але нещодавно у мого чоловіка почалася депресія. Я не хочу повторити долю мами і тягнути на собі депресивну людину, яка забиратиме з мене енергію.
Я мабуть повинна бути в цій ситуації дівчиною, що розуміє, але в мене відразу ж виникає упередженість до моєї мами, яка з розумінням ставилася батькові, а той тільки сильніше починав користуватися її станом. Я відчуваю, як відвертаюся від свого чоловіка, і як мене взагалі дістала вся ця ситуація з тим, що треба завжди когось вислуховувати, бути для всіх сильною, а я насправді анітрохи не сильна, я теж хочу бути для когось слабкою.
До цього всього додається почуття провини. Коли я мала непростий період, він допоміг мені і витягнув мене, а я не можу прийти йому на допомогу в аналогічній ситуації, тому що мене це дуже дратує.
