Мій батько хворий на депресивний розлад вже рік. Це велика проблема для нашої родини. Він знатно вимотує цим мою маму, яка вже просто не може жити з ним, бо хвороба батька забирає всі життєві ресурси. Я, відповідно, постійно вислуховую маму, яка у такий спосіб полегшує собі стан.
Це триває давно, але на мене не мало донедавна особливого впливу, оскільки це були п’ятнадцятихвилинні розмови щодня. Але нещодавно у мого чоловіка почалася депресія. Я не хочу повторити долю мами і тягнути на собі депресивну людину, яка забиратиме з мене енергію.
Я мабуть повинна бути в цій ситуації дівчиною, що розуміє, але в мене відразу ж виникає упередженість до моєї мами, яка з розумінням ставилася батькові, а той тільки сильніше починав користуватися її станом. Я відчуваю, як відвертаюся від свого чоловіка, і як мене взагалі дістала вся ця ситуація з тим, що треба завжди когось вислуховувати, бути для всіх сильною, а я насправді анітрохи не сильна, я теж хочу бути для когось слабкою.
До цього всього додається почуття провини. Коли я мала непростий період, він допоміг мені і витягнув мене, а я не можу прийти йому на допомогу в аналогічній ситуації, тому що мене це дуже дратує.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…