Я теж люблю тварин, але не настільки, як мій хлопець. У нього є собака, він з нею розмовляє, як із людиною, часто відповідає собі, ніби це вона говорить. Це мене сильно дратує, сваримося часто через його вихованця.
Він багато разів пропонував переїхати до нього, але через собаку я не хочу. Хлопець ображається, каже, що я швидко звикну та покохаю її. Але ж я себе краще знаю! Пропонувала віддати собаку батькам, у яких, до речі, пес і жив раніше.
Потім мій хлопець переїхав до своєї квартири і забрав собаку, щоб не було нудно. Та й прив’язаний він дуже сильно до цього пса. Мало не за стіл його садить! Я не боюся собак, навіть великих, але не уявляю, як жити в одній квартирі з такою твариною.
Був би це ще кіт або на крайній кінець пудель, а то лабрадор. Я розумію, що не звикну до такого сусідства, розумію і те, що він ніколи не розлучиться зі своїм другом (так він про нього говорить), тож спільного майбутнього у нас немає. А жаль. Сподіваюся, він колись пошкодує, що вибрав собаку, а не мене.
— Мамо, Богдан з нами їхати не хоче. На кухні пахло печеною картопелько з свіжим…
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно тягнуло…
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу, бо…
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…