Мій свекор, якому 52 роки живе за рахунок своєї дружини та пенсіонерки матері, іноді у сина гроші просить (у мого чоловіка), а мені огидна людина, яка в 52 роки просить у матері гроші, щоб піти собі щось купити та машину помити, та ще й дурить про суму і бере більше грошей

Наша родина зараз перебуває фінансово у напруженій ситуації. Тому і я, і чоловік працюємо дуже багато. Майже без вихідних. Отримуємо копійки та намагаємось у них вмістити наші витрати. Але це я не скаржусь. Дай Боже здоров’я і трохи удачі і все налагодиться.

Проблема в тому, що я не можу приймати людей такими, якими вони є. Це загалом. А зокрема, розмова про мого свекра. Він зрідка працює, а переважно не працює. Йому 52 роки. Живе за рахунок своєї дружини та пенсіонерки матері. Іноді у сина гроші просить (у мого чоловіка). Здавалося б, яка моя справа?

Але ні, це мене дуже дратує. Просто кипить усередині. Я не можу терпіти людей ледарів. Я не терплю хитрі психологічні маніпуляції, очевидні з його боку. Ніколи це йому особисто не висловлювала, бо, вважаю, толку від цього буде нуль. Тільки посваримось і все.

Як мені боротися з почуттям, що мені огидна людина, яка в 52 роки просить у матері гроші, щоб піти сигарети собі купити, хліб купити, машину помити? Та ще й дурить про суму і бере більше грошей.

Навіть люди, які заробляють самі, не витрачають стільки, скільки він. А якщо йому хтось щось упоперек скаже, то він петушиться, стає злим, лається, ображається, невдоволений. Типу йому всі зобов’язані, і виконують свої зобов’язання. Я не знаю, як мені навчитися приймати людей такими, якими вони є? Як не звертати уваги на їхню поведінку?’