У шлюбі вісім років дітей немає. Дружина жодного дня не працювала. Вона спочатку вчилася, потім порахувала, що здобутої освіти їй не вистачить і пішла ще на якісь курси. Закінчивши їх, передумала працювати у цій сфері (дизайнер) та вирішила зайнятися езотерикою. Днями сиділа на тренінгах, їздила зі своєю групою на місця сили, а мене переконувала, що цим можна буде добре заробляти.
Я був не проти, любив її дуже і навіть пишався, що моя жінка така непересічна і цілеспрямована. Згодом став помічати, що ці практики йдуть їй не на користь. Дружина все більше і більше поринала у свій світ і поступово втрачала зв’язок із реальністю.
Називала себе чарівницею, яка може змінити життя людини, оскільки черги з бажаючих не спостерігалося, вона почала намагатися переробити мене. Я людина прагматична і в усі ці речі не вірю, волію самому будувати своє життя, а не покладатися на долю та вищі сили.
На цьому ґрунті почалися розбіжності, які призвели до охолодження в наших відносинах та розлучення. І тут моя дружина перетворилася на розважливу та продуману особу, яка почала ділити наше майно. Ми могли б вирішити це питання по-доброму, тому що я не претендував на її машину та інші дорогі подарунки, які робив усі ці роки.
Це крім оплати різноманітних курсів та закордонних путівок до Мексики, Перу, на Балі та інші екзотичні країни. Але їй цього здалося мало і вона хоче відсудити половину квартири, на яку гроші дали мої батьки. Питання спірне, тому що цей факт не було зафіксовано документально.
Недарма кажуть: «Хочеш дізнатися про людину – розлучись з нею». Ніколи не думав, що моя трепетна і піднесена дружина перетвориться на ненаситну акулу, готову на все заради свого збагачення. Квартиру вона, звичайно, не отримає (я цього не допущу), але всім хочу дати на майбутнє пораду – не надто довіряйте своїм половинам, як би ви їх не любили, і укладайте шлюбний контракт, якщо є що втрачати.
— Мамусю, ну скинь до п’ятниці хоч трохи, га? У мене тут такий курс із…
— Ти це серйозно, мам? Першоквітневий жарт, чи що? Так вже кінець місяця на дворі!…
Здається, у двадцять років у кожної дівчини замість очей — рожеві скельця, а в голові…
— Ти кого це в двір привів?! — Ганна Василівна так і завмерла на ґанку,…
— Мамо! Дідусь приїхав! Двері відчинила дівчинка років п’яти. Худенька, у яскраво-жовтих колготках, із розмальованими…
Мені шістдесят один. Я ніколи не належала до тих жіночок, що оббивають пороги поліклінік від…