Я досить чутлива людина, можливо, надмірно. Напевно, це від мами — вона дуже емоційна, недовірлива. В той самий час характер у мене чоловічий — у батька (я вмію брати на себе відповідальність, аналізувати ситуацію, зберігати спокій, мені властива впертість, нонконформізм).
Але переважно моїм вихованням займалася мама, причому надмірно виявляючи свою любов, турботу, придушуючи мою волю. Мені передалися від неї недовірливість і нервозність (крім того, мене довгий час «пресували» у школі та старшокласники, і вчителі).
Також мені дуже важко самому приймати рішення. Раніше мені навіть потрібно було щоразу отримувати схвалення мами. Важливо було почути її «так». Якщо ж вона говорила «ні», то для мене це був психологічний бар’єр, який дуже складно подолати.
І зараз у дорослому віці мені важко почати діяти самому. А коли мама починає щось радити, я дуже дратуюсь.
Водночас у мене проблеми зі спиною, які, напевно, теж діють на нервову систему, і нав’язливі думки (щось на зразок обсесивно-компульсивного розладу).
Грошей на психолога чи психоаналітика поки що немає. Дякую, сподіваюся знайти тут підказку.
Артем, 28 років
(Фото на обкладинці ілюстративне та не має жодного відношення до історіїї).
У сорок років сучасна жінка — це вже справжня коштовність. Вона дозріла, «упакована» за всіма…
— Ну от як таке може бути? — ледь не плакала Ганнуся. — Це ж…
— Я просто в розпачі, Оленко. Невже зовсім нічого не можна вдіяти? Ну, якось ту…
Марина стояла перед відкритим холодильником і намагалася втиснути контейнери з холодцем між лотками з яйцями…
— Триста сорок вісім гривень. Скинь мені на «Моно». Номер ти знаєш. Віктор постукав засмальцьованим…
— Добре, якби твоя мама сама приїхала! Так вона ж іще й брата-ледаря за собою…