Моя матуся той ще “рятувальник”, скільки я себе пам’ятаю, а це, починаючи років з 5-ти вже приблизно 30 років, мама завжди когось рятує.
То невідому нікому бабусю троюрідної сестри, то безхатченка дядька Васю, що спивається, то кішок, то голубів у сквері.
— Що трапилося в доньки тітки Люди, – цікавлюся я втомлено. Усе ж вечір пізній, я з роботи, а ще зробила уроки з 11-ти річним сином.
— А то, – пояснює мама збуджено, – вона в другому декреті поспіль, молодшому 2 роки, а її благовірний, як я тобі казала, зник з обрію місяці три тому. Люда дзвонила, плаче. Як їй одній з хлопчаками, та з іпотекою?
Доньку маминої подруги тітки Люди я пам’ятаю смутно. Бачила років 5 тому, але чула про неї зовсім недавно якраз від мами, яка у фарбах розповіла, як непорядно вчинив зять тітки Люди.
— Гаразд, мам, – кажу, – я подивлюся, що з речей від Данила залишилося, що я ще роздати не встигла.
Історія про чоловіка і батька, який раптово зник, мені знайома – сама років 6 тому через це пройшла. Мій чоловік, батько Данила раптово не прийшов ночувати, а потім з’явився, щоб зібрати речі: він випадково зустрів своє перше шкільне кохання і тепер, бачиш, вирішив, що це його шанс на щастя.
Чоловіка я тоді утримувати не стала, щоправда, за півроку він вирішив, що перше кохання було помилкою і попросився назад, але я не прийняла, про що абсолютно не шкодую.
Саме його відхід зробив мене сильною: знайшла нову роботу, взяла іпотеку і покинула орендоване житло. Зробила кар’єру. Добре хоч, що Данилкові було вже 5 років, няньок не було, а мама моя тоді ще працювала і попутно когось рятувала.
— Не треба речі, – вивела мене мама з потоку спогадів, – донька тітки Люди бідна, але горда. Вона хоче заробити. Вона ж встигла на курсах нігтьового сервісу відучитися. Але з декретом, сама знаєш, у салон не вийдеш, із клієнтками туго.
Мама запропонувала дієву допомогу: дати можливість молодій жінці заробити.
— Я завтра до неї на манікюр іду, – продовжувала моя діяльна мама, – і тебе запишу, ти ж казала, що треба б у вихідні. І знайомих і подруг своїх обдзвони. Усім миром і наберемо їй клієнтуру.
— Мамо, – кажу я, – я не роблю манікюр на дому. У мене кілька років уже свій перевірений майстер у салоні. Він мене влаштовує.
— Егоїстка, – винесла мама вердикт, – треба допомагати і підтримувати, треба проявити жіночу солідарність. До того ж, донька тітки Люди зробить тобі все вдвічі дешевше, ніж у салоні. Ти ж теж дитину одна ростиш. Іпотеку платиш. Гроші пожалій. Двох зайців уб’єш – допоможеш хорошій людині і заощадиш.
Я нормально заробляю. Так, іпотека, але я скоротила платіж до прийнятного, беру підробітки і можу собі дозволити не економити на собі. Мій зовнішній вигляд – моя візитка на роботі. Треба справляти враження процвітаючої ділової жінки.
До речі, я помітила, що вкладення в це цілком варте своїх грошей. Але мама ж – непробивна, проти мами, в процесі порятунку когось – шансів нуль.
— Гаразд, – кажу, – запиши на вечір п’ятниці й адресу з телефоном мені надішли.
— От і розумниця, – проворкувала мама, яка домоглася свого.
— Але подругам своїм я дзвонити не буду, – чесно попередила я.
— Не треба, – змилостивилася мама, – я по своїх зв’язках пройдуся, у мене зв’язків повно.
Так, у соціальному плані мама фору дасть і адресному бюро, і спецслужбам разом узятим.
— Давайте на 18 годину, – передзвонила мені та сама донька тітки Люди наступного дня, – влаштує Вас?
— Так, – прикинула я, – я працюю недалеко, вискочу хвилин на 15 раніше і буду о 18.
— Ой, вибачте, – це був дзвінок о 17:30 п’ятниці, – ми з дітьми в торгівельному центрі застрягли, – вибачте, можна ми перенесемо зустріч на 18:30?
Гаразд, думаю, не питання, посиджу за роботою на 15 хвилин довше.
— Вибачте, – цей дзвінок від доньки тітки Люди застав мене біля дверей у її квартиру, – Ви не погуляєте хвилин 15, ми не встигаємо?
Біс з вами, думаю, я посиджу в кафе, кави поп’ю. Я знову піднялася у квартиру нової манікюрниці тільки о 20 хвилин восьмої.
— Добрий вечір, – двері мені відчинила та сама донька тітки Люди, яка примудрилася розчути дверний дзвінок крізь галас і гамір двох своїх хлопчаків, – проходьте, я зараз молодшого нагодую.
Ну просто немає слів. Хочеться розвернутися і поїхати вже додому. Але шкода ж доньку тітки Люди, допомогти ж треба, та й мама не пробачить.
Приступили ми до мого манікюру близько 8 вечора. Не буду описувати брак кваліфікації та грубі помилки. Залишу за кадром мізерний асортимент дешевих засобів, порвані рукавички. Можливо, все і вийшло б краще, якби доньці тітки Люди не заважали її шалені діти.
Вони пищали, штовхалися, хапали без дозволу мої речі. Скиглили і скаржилися один на одного. Як результат – мої криво оброблені нігті, потікший лак, а о 21:30 нещасна донька тітки Люди ніжно проворкувала:
— Нам залишилося тільки фінішне покриття нанести і готово, але дітям спати пора, посидьте хвилин 20, я молодшого вимию і повернуся. У них режим, Ви ж теж мама, розумієте.
— Ось що мені було робити, мамо? – я приїхала до мами наступного дня, – Довелося чекати, я ж не можу з липкими нігтями додому йти, і салони всі закриті. Але більше я рятувати доньку тітки Люди не маю наміру. Дешевше, кажеш? Ага. Часу втрачено безліч. Вона своїх дітей не може вгамувати, у них режим, а твій власний онук до 11 вечора сидів один у порожній квартирі. Я вже не кажу, що зранку я полетіла до майстра переробляти той кошмар, який мені наробила донька тітки Люди. Тож заплатила я, виходить, двічі. Фото свого невдалого манікюру я мамі продемонструвала.
— Треба бути добрішою до тих, кому важко, – зітхнула мама, ховаючи руки за спину.
Але мене не проведеш, я зажадала від рятувальниці руки до огляду. Що сказати… Мамі не пощастило ще більше: у неї не обійшлося без ран і порізів.
— І ти знову до неї підеш? – запитала я маму, – І будеш її рекомендувати знайомим і рідним?
— Не піду, – зізналася мама, – рекомендувати не буду. Соромно. Простіше вже грошей дати, ніж спотворюватися.
Але грошей же вона не візьме…
Ось така в нас історія порятунку.
— Але ж діти, – жалібно каже мама, – куди їх дівати?
— Виховувати, – кажу, – або залучати до сидіння з дітьми ту саму тітку Люду.
