Мені 30 років. Заміжня, є прекрасна дитина.
Моя проблема в тому, що я утримую дві сім’ї: це мої батьки, брати та сім’я мого чоловіка. Коли я була школяркою, підробляла та допомагала батькам.
Після закінчення школи я вступила до інституту своїми силами, так вийшло, що я почала товаришувати з дівчиною, у якої були заможні батьки. І я почала разом з нею прогулювати пари, так я втратила стипендію та безкоштовне навчання.
Після того пішла працювати, мені було на той момент 18 років. Почала працювати на базарі, торгувала одягом.
І в холод і в спеку працювала не покладаючи рук. Допомогала батькам, майже й усі зароблені гроші віддавала їм.
Через два роки мені запропонували роботу в офісі, я пішла із задоволенням працювати, хоч і знала, що без освіти я ніхто. Я думала, як мені знову вчинити та закінчити інститут.
Але вже через 2 роки мені запропонували роботу в іноземній компанії, зарплата була вже краща і після випробувального терміну я вирішила піти до університету та відновитися на платне відділення. Я працювала та навчалася, а також тягнула своїх батьків, у батька були іноді випадкові заробітки.
За ці роки було дуже важко, тому що я не могла дозволити собі гарно одягатися (вдягалася в секонді), заощаджувала у всьому, ходила пішки. Я познайомилася з дуже гарним хлопцем і закохалася.
На третьому побаченні він сказав, що він із бідними не хоче пов’язувати життя, що він гідний дівчини з заможної родини. Сказав, що він хотів би бачити поряд із ним елегантну дівчину.
І так я почала комплексувати у всьому через свій будинок, як він виглядає, як живуть мої батьки. Час минав, але нічого не змінювалося, я все тягла до хати.
Тут я познайомилася з чоловіком, який на багато років старший за мене. Він не робив мені зауважень щодо того, як я була одягнена бідно.
Запрошував у кіно та в кафе. Закінчила я своє навчання і думала, що тепер у мене все стане набагато краще.
Але я втратила роботу, довго не могла знайти іншу. Були підробітки, але я все-таки влаштувалась на роботу за своєю професією, але все одно утримувала всю свою родину.
Цей чоловік – Сергій, зробив мені пропозицію, я відмовилася, тому що я вважала, що ще рано заміж. Я чекала, що мої батьки вийдуть на роботу, захочуть найкращого життя.
Я так і не дочекалася. Я вийшла заміж за Сергія, згодом в нас з’явилася дитина. Як виповнилося рік дитині, я пішла на роботу, бо переживала за батьків.
Так минуло вже 10 років, як я утримую всіх. Чоловік зараз без роботи.
Я допомагаю і йому, і своїм близьким. Але ніхто цього не цінує.
Втомлююся і фізично, і морально. Чому мої батьки не хочуть працювати, щоб краще жити?
Я їх не розумію. Ще є брат та сестра, які теж не працюють.
Чому вони не хочуть мене зрозуміти, що в мене теж сім’я, і в мене є дитина. Як на них вплинути?
Я ж не можу все життя забезпечувати всіх. Я щоразу кажу, я не допомагатиму і може вони тоді почнуть щось робити.
Серце болить, адже це батьки, як їм не допомагати. Порадьте, що можна зробити їм лише по 50 років.
