Для підняття настрою пропонуємо вам цю історію.
Якщо чесно, моєму чоловікові пощастило лише один раз у житті — коли він одружився зі мною. Але несподівано днями йому пощастило вдруге.
На роботі з рекламною метою йому запропонували протестувати розумний японський холодильник. Умова — користуватися холодильником протягом місяця, а потім скласти докладний відгук про його інтелектуальні та морозильні якості. А якщо пощастить, можна залишити його собі назавжди.
Вантажники втягнули експериментальну модель до нас на кухню, розпакували та встановили. Розумне диво техніки мені сподобалося.
Вдало вписується в інтер’єр, містке та стильне. Усередині безліч шухлядок, індикаторів і лампочок, навіть вбудований бар є.
— Цей агрегат як тут і був! — раділа я. Точніше, вона. Мені чомусь здається, що він — жіночий. Маруся-агрегат. Я зватиму її Маруся — Холодуся!
— При включенні до мережі почне працювати штучний розум! — сказав чоловік. — В інструкції зазначено, що він вміє визначати термін зберігання продуктів, давати кулінарні поради та багато іншого. Ризикнемо?
Ми встромили шнур у розетку. Холодильник Маруся ожив, заблимів і забурчав.
— Хелло, дорогі власник! — сказав він англійською. — Включаю розпізнавання мови. Ду ю спік інгліш?
— А людською мовою можна? — каже чоловік. — Сам ти інглиш, ящик броньований.
Холодуся задумалася і видала:
— Боже, скрізь ці українці!
Поморгала оком на наш старий холодильничок і каже:
— А це хто? Мій конкурент?
— Він у нас не розмовляє, — сказала я. — Але він перевірений. Не хвилюйся, Маруся, роботи я вам обом знайду. Що б таке поставити на пробу?
— Ставте, що хочете, — каже Холодуся. — Я збережу все свіжим і обов’язково проінформую, коли у продукту буде закінчуватися термін придатності.
Вийняла я зі старого холодильника баночку йогурту, сунула її в Марусю. Маруся каже:
— Я сказала: “ставте свіже”, а не те, що вже їсти не можна! Термін придатності цієї кислятини минув ще минулого року!
— Як так? — дивуюсь. — Тут же бірочка з датою є.
— Папірець переклеєний десять разів, — каже Маруся. — Не сперечайся зі штучним розумом. Негайно викинь цю погань у помийне відро. У мене від неї всі мікросхеми каламутить.
Йогурт і справді виявився простроченим. Невдовзі з’ясувалося, що розумна Маруся-Холодуся — прилад вередливий та вибагливий. Ви коли-небудь бачили, як холодильники морщаться?
Я також не бачила. Але коли чоловік поклав у неї заморожені котлети з мінтаєм, по поверхні Марусі пішли тривожні хвилі.
— І що мені з цим робити? — каже Маруся. — Що за мерзенна грудка в кульці?
— Котлети, — кажу я. — Такі морожені, із рибою.
Холодуся принюхалася і сказала:
— Брешете ви все. Тут риби нема! А як і була, то давно здохла!
Володіти Марусею виявилося весело, але клопітно. Побурчавши, вона погодилася прийняти на зберігання дещо зі старого холодильника, але чіплялася на кожному кроці.
Коли я поклала в неї пачку сосисок і пояснила, що вони виготовлені з м’яса, Маруся реготала так, що з-під задньої панелі в неї посипалися іскри.
— Ви як діти! — кричала Маруся. — Вас надурити легше, ніж дитину. А що за білу рідину ви поставили мені на дверцята?
— Пакет молока, — поясню. — Наше рідне, місцеве молоко жирністю 2,5.
Холодуся пробурчала щось на кшталт «Господи, і ці наївні люди досі живі?…»
— Справжнє молоко буває лише соєвим! — заявила вона вголос. — А ви тут, схоже, пальми навчилися доїти.
Почавши готувати вечерю, я запитала у Марусі кулінарної поради — чого б приготувати нашвидкуруч?
— У моїй пам’яті тисячі добірних рецептів! — похвалилася заморська Маруся. — Наприклад — візьми пучок водоростей фікіпукі та вимочи їх у соусі титімаки…
— Такі понти, голубонько, залиши при собі, — кажу. — Ти не в Японії!
— Дуже шкода, що я не там! — огризнулася Маруся. — Хочеться додому … під квітучі сакури і покрови Фудзіями.
Увечері Холодуся закотила страшний скандал. Перед сном я зробила собі тонізуючу маску від зморшок. Нанесла так густо, що жодна зморшка не змогла б мене знайти за всього бажання.
Але коли я навіщось полізла в Марусю — та включила сирену і заблокувала дверцята:
— Стороннє вторгнення! — репетувала ця шарманка японського тата Карло. — Хто така? Руки геть! Моя система розпізнавання облич показує помилку!
Лаючись, я пішла у ванну і змила маску.
— Знайоме обличчя! — миттю заспокоїлася Холодуся. — Чого ж ти штукатуришся, як гейша з острова Сікоку перед втратою цноти? Жінка має виглядати природно!
Якось я поверталася з роботи. Вже в під’їзді до моїх вух долинув несамовитий крик Холодусі. Я злетіла сходами, впевнена, що нас вбивають, грабують і підпалюють.
Маруся голосила на всю силу. Розгублений чоловік стояв перед нею і шукав на дверцятах рота, який можна було б заткнути.
— Тривога, тривога! — кричав холодильник. — Я не призначена для зберігання отруйних речовин! Про ваші дії я буду змушена повідомити Інтерпол!
— Чого вона каже, що ти з нею зробив? — питаю чоловіка. — Свої шкарпетки в неї засунув, чи що?
— Ні, — каже чоловік. — Всього поставив баночку твоєї закуски з хроном.
Заскрипів, Холодуся заявила, що вмістом цієї баночки можна укласти наповал взвод японських самураїв. І погрожувала поскаржитися на нас через бездротовий зв’язок у префектуру Токіо.
На префектуру Токіо нам із чоловіком було рішуче начхати. У відповідь ми пригрозили Марусі здати її на металобрухт. І він зробить з неї корито для миття чобіт!
Маруся пробила Сергія своїми каналами і неохоче визнала, що наша загроза набагато страшніша. Зате я зрозуміла головне — моя закуска вдалася на славу. Дрібничка, а приємно.
— А ще твій чоловік заховав у мене пляшку якоїсь дивної рідини, — бідкала Холодуся. — За фізичними властивостями я віднесла б її до токсичних речовин другого класу небезпеки.
— Це всього лише оковита! — обурився чоловік. — На ваше — саке. Нумо спробуємо по чарці? Може, вже охолола?
Діставши заникану пляшку з Марусі, я ледве її не випустила — вона була настільки гарячою, що обпалювала пальці.
— Дурна! — кричав чоловік на розумну машину. — Тобі сказано було — охолодити ємність, а ти що наробила?
— Сам дурний! — кричала у відповідь Холодуся. — А саке прийнято пити підігрітим!
Нашу сцену перервав дивний сміх. Ми озирнулися і зрозуміли, що сміється наш старий холодильник «Бірюса».
— Ну і чорти ви, — сказав «Бірюса». — У мене від іржачки скоро весь холодоагент витече! Давайте залишимо собі цю японську фіфу? Хоч не нудно на кухні буде.
Місяць випробувань Марусі-Холодусі добігає кінця. Порадилися із чоловіком. Напевно, і справді її залишимо?
