Моїм батькам під п’ятдесят років, вони дотримуються традиційних поглядів і вважають, що діти повинні їх у всьому підтримувати, вони планують їхати з нашого міста до Києва, а грошей вистачить лише на однокімнатну квартиру

Вперше у житті пишу про свою сім’ю. Почну з того, що моїм батькам під п’ятдесят років, а в шлюбі вони вже 26 років. Дотримуються традиційних поглядів і вважають, що діти повинні їх у всьому підтримувати.

В мене є старша сестра. Вона старша за мене на десять років, через що ми часто одна одну не розуміємо. Вона у всьому наслідує мамі, і це дуже набридає іноді.

Але в цілому вона дуже хороша людина і я її люблю. Вона навчається у київському університеті. І мої батьки не визнають жодного іншого вишу, крім цього.

Розумієте, річ у тому, що вони планують їхати з нашого міста до Києва. А грошей вистачить лише на однокімнатну квартиру.

Мій батько, м’яко кажучи, грубіян. Він у великому будинку контролює кожен мій крок і репетує за кожну дрібницю. А що тоді буде в однокімнатній квартирі?

Я боюсь. І я не маю жодного бажання втратити ще п’ять років життя. Я поки що тільки перейшла до 10 класу, але мені дуже страшно.

Я хочу вчитися у місті, яке знаходиться поряд з нашим. Але говорити про це з батьками не має сенсу.

Я боюся, що вони просто не дадуть мені вступити туди, куди хочу. Розумієте, через батька я не виходжу на вулицю, бо інакше я «виросту хитруща», як він висловлюється.

У мене зовсім нема друзів. Зате є розхитана нервова система. Я вчуся на відмінно, але не собі в насолоду. Просто за кожну оцінку на мене репетує батько.

Я його дуже боюсь. Крім того, він уже три роки без роботи. Постійно сидить удома. Підкажіть, що робити, будь ласка. І вибачте, що пишу незрозуміло, дуже нервую.