Мені 34 роки, чоловікові 55 років. Живе разом уже 7 років, кохаємо одне одного, є діти. З чоловіком все було добре у стосунках, і розуміли одне одного з пів слова, і з близькістю все було нормально.
Але останнім часом чоловік став сильно втомлюватися на роботі, з’явилося багато нових проєктів, став часто зриватися через дрібниці. Випадково я виявила в його речах повністю випиту пачку таблеток, так скажемо «для підтримки чоловічої сили», ну зрозуміло, якого ефекту. Коробку з ними я виявила випадково, у речах чоловіка.
У мене тепер якісь невиразні сумніви. Може, чоловік приймає їх, бо в нього проблеми, тобто я для нього не є привабливою, і він використовує це, скажімо, допоміжним засобом?
Може у чоловіка проблеми щодо чоловічого здоров’я, і він соромиться мені розповісти? Можливо, за 7 років стосунки в ліжку так набридли (хоча мені завжди здавалося, що ми обидва задоволені).
Відносини дещо рідше, ніж раніше (я пов’язую з тим, що чоловік дуже втомлюється в офісі), але може ці пігулки не для мене? Можливо у чоловіка хтось на боці давно? Хочу почути думку чоловіків, читачів цього сайту. А можливо жінки з таким стикалися?
Я зовсім не знаю що думати, бо звикла думати, що всі проблеми через мене. Але від того, що проблема не через мене, теж легше не стане.
Загалом я дуже переймаюся за чоловіка і просто не знаю, як розпочати з ним цю розмову. Можливо я боюся того, що він мені відповість.
А можливо я боюся того, що він мені може збрехати, і я все одне не дізнаюся причину через яку він їх приймає. Дуже стомилася від цих думок.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…