«Можна! – вирішив він, увімкнув запис екрана, зайшов у месенджер, прикріпив фото телефону, що лежав у коридорі, і надіслав матері повідомлення: – Ти забула свій телефон у коридорі». Це було дуже смішно. Як і герой ролика, він планував зняти шикарне відео – спочатку повідомлення, потім перелякану матір, що повернулася з півдороги, а потім її розсерджене обличчя, коли він скаже, що вона попалася на жарт  – ось же він, телефон! У її руках!.. А-ха-ха

«Ранок добрим не буває», – думав Федір, шістнадцятирічний підліток, ліниво гортаючи стрічку новин у телефоні й по ковтку відпиваючи з горнятка запашну каву. До третьої години ночі він зависав в інтернеті, тож сьогодні відверто не виспався і настрій мав найгірший.

— Ось, Федю, твоя сорочка, – мама сунулася на кухню і показала йому білу сорочку, – Я щойно попрасувала. Добре, що за ніч висохнути встигла! Ну чому ти заздалегідь не сказав, що вам сьогодні в парадній формі в коледж? Я тільки пізно ввечері в чаті з куратором прочитала… Прати довелося…

— Ой, мамо, не треба, га? – поморщився Федя. – Я б і в худі сходив, нічого страшного.

На матір він сьогодні теж сердився: вона поставила свій будильник о пів на шосту і відтоді носилася як заведена, розриваючись між кухнею, ванною і кімнатою, в якій збиралася до дитячого садка молодша сестра Феді, Марійка. Він крізь сон чув, як шуміла вода, як шипіла олія на сковорідці – не прокидався остаточно, але й до пуття не спав.

Ні, воно зрозуміло, що в матері там на роботі якийсь аврал, і їй сьогодні треба вийти з дому раніше, але чому вона про інших не думає? Ось йому, Федору, сьогодні о дев’ятій ранку, міг би ще півгодини спати. Ні, розбудила!.. Поснідай, волосся помий, черевики приведи до ладу… Весь мозок винесла! Сорочка ще ця… Хіба мало, що кураторка написала! Вони тут усі дорослі люди, не школярі якісь.

Федя доколупав омлет і поставив тарілку в раковину. Марійка вередувала, мати намагалася її причісувати. Сама вона була вже повністю одягнена і нафарбована: до виходу залишалися лічені хвилини. «Маамо, а чешки?» – примхливо пронизала Марійка, коли вони з матір’ю вже взулися. «Ох ти, Боже мій! Дякую, сонечко, зовсім забула!» – вона поклала на тумбочку в коридорі свій телефон, зняла чоботи і майже бігом побігла до кімнати. У Марійки порвалися чешки, мати вчора купила нові, поклала в пакет, але зовсім забула взяти їх із собою. Але ж сьогодні заняття, чешки будуть потрібні!

Федя кинув погляд на залишений матір’ю телефон і посміхнувся. А ось і чудовий шанс відігратися за зіпсований цією метушнею настрій! Він приклав палець до губ, показуючи Марійці – мовчи! І швидко сфотографував телефон матері. «Це така гра,» – пошепки сказав він сестрі.

Коли мати знову вийшла в коридор, Федя вже повернувся на кухню і сів за стіл. «Ох, зовсім закрутилася! – мати поклала перед ним два папірці по сто гривень. – Купиш собі смачненького на полуденок! Бувай, синку!» – «Бувай, мамо!» – усміхнувся Федя і пірнув у телефон. Він не міг дочекатися, коли мати з сестрою не тільки підуть, а й, бажано, щоб сестра вже була в садочку, а мати дорогою до метро. Ось тоді вже можна…

Він усміхнувся. Це відео він побачив сьогодні вранці в соцмережі й довго сміявся над ним: там хлопець вирішив пожартувати над батьком, перевіряючи його кмітливість. Рішення повторити цей трюк спало Федору на думку, поки мати ураганом гасала квартирою, намагаючись нічого не забути і не запізнитися на роботу.

«Можна! – вирішив він, увімкнув запис екрана, зайшов у месенджер, прикріпив фото телефону, що лежав у коридорі, і надіслав матері повідомлення: – Ти забула свій телефон у коридорі». Це було дуже смішно. Як і герой ролика, він планував зняти шикарне відео – спочатку повідомлення, потім перелякану матір, що повернулася з півдороги, а потім її розсерджене обличчя, коли він скаже, що вона попалася на жарт  – ось же він, телефон! У її руках!.. А-ха-ха!..

І мати, дійсно, повернулася. Як і батько з ролика, вона не збагнула, у чому річ – мабуть, думками була вже на роботі й не зрозуміла, що на «забутому» телефоні повідомлення вона ніяк прочитати не могла. Обличчя її дуже добре вийшло на відео – переляк, здивування, досада – дуже яскраво!

Єдине, в чому вона не виправдала очікувань, так це в тому, що не стала лаятися. Взагалі. Навіть дурнем сина жодного разу не назвала. Лише важко зітхнула з тихо сказала: «Ти мене дуже розчарував, Федоре. Я від тебе такого не очікувала», – а потім пішла на роботу. Ну нічого. Такий фінал відосика можна і відрізати, і так уже класно вийшло. І задоволений Федя залив відео в соцмережу.

Увечері мати була сумною, мовчазною, але про ранкову подію не сказала ні слова. Федя, який усе-таки побоювався покарання або, принаймні, довгої нотації за свою витівку, з полегшенням видихнув. Пронесло. Зате скільки лайків зібрав його відос! Ось це було здорово. І того варте було.

А через три дні були іменини у Федора. Мати обіцяла, що подарує йому новий смартфон: той, що був у нього зараз, слабо «тягнув» і часто «лагав». До того ж по його екрану тягнулося кілька тріщин після невдалого падіння. Федя повернувся додому з коледжу, а вже за годину зателефонував кур’єр – мабуть, мати замовила подарунок із доставкою. Ось і чудово! Не треба чекати вечора! Зараз він швиденько перекине сім-карту і можна буде йти в кафешку з друзями – гроші на це мати дала ще минулого тижня. Заодно й похвалиться подарунком. Про все це Федя встиг подумати, поки кур’єр піднімався ліфтом, а потім…

Кур’єр вручив іменинникові щось величезне і тонке, загорнуте в сірий поліетилен. «Ви щось переплутали! – обурився Федя, – Там телефон має бути!» – «Не можу знати, – знизав плечима хлопець, – Адреса ваша? Прізвище правильно вказано? Усе, я далі поїхав, у мене ще повно замовлень! Всього доброго»!

Кур’єр пішов, а Федя в глибокій задумливості розмотав поліетилен і побачив… Картину.

— Мамо, це що? – Федя тут же зателефонував матері, – Що за чортівня? Картина якась… З древніми людьми… Це тобі?

— Ні, милий, – засміялася мати, – Це Тобі. Репродукція картини. У подарунок. Там зображений Ной і його син Хам.

— Але… але… але навіщо мені це?

— А тобі, Федоре, ця картина дуже потрібна. Потрібніше, ніж телефон. Ми її повісимо на стінку, і вона тобі нагадуватиме про одну важливу річ.

— Про яку?

— Таку, що висміювати батьків – це завжди була ідея… так собі. Ще з часів Старого Заповіту. Загугли цю історію, тобі сподобається. Вже на це потужності твого телефону точно вистачить, – і мама розсміялася.

Вона вміла жартувати не гірше за сина. А, може, й краще.

You cannot copy content of this page