— Мозок вона мені з’їла, ось що я скажу. Знаєш, я себе теж не на смітнику знайшла, коли вона збожеволіла і наговорила мені всякого, я теж образилася, не залізна ж. Ні так ні. Я здала її вже.
Розповідає Тетяна Іванівна.
— Ой, ну звичайно, сестра тепер теж на мене в образі, і плакала, і соромила, і заявила, що нам тепер століття з нею не знатися.
У Тетяни Іванівни з чоловіком є дорослий син, йому 35 років, він одружений, півтора роки тому у жінки зʼявилась довгоочікувана онука. Так, одружився син у 24 роки, але багато років подружжя цілеспрямовано не планувало дітей, щоб купити власну квартиру.
— Додали ми їм із чоловіком зовсім небагато, обійшлися наші молоді без боргів, – продовжує Тетяна Іванівна, – щоправда, вийшов у них у планах невеликий промах. Внучка з’явилася за рік до переїзду. Так вийшло, але, власне, ні син, ні невістка трагедією це не визнали, Ніні був 31 рік, дитину все одно треба, тим більше, що вони могли б і перед тим ще переїхати, але робили ремонт.
Ремонт син і невістка робили повільно і ґрунтовно, тому що жити їм було де. У чоловіка Тетяни Іванівни є у власності ще одна однокімнатна квартира, яка залишилася від матері. Перевезли з області маму похилого віку, купивши їй маленьке житло неподалік, а вона зовсім там і не пожила, тільки неповний рік – і немає бабусі.
— Здати житло спробували, нарвались на нечесних людей і залишили ці спроби, а через 3 роки і син одружився, – розповідає Тетяна Іванівна, – ну, якщо така справа, то пустили молодь жити в ту квартиру за оплату комунальних.
Відносини з невісткою у Тетяни Іванівни дуже добрі, молоді, розуміючи, що жити в однокімнатній будуть не один місяць і навіть рік, зробили під себе косметичний ремонт. З дозволу батьків оновили меблі.
— Старі меблі свекрухи, які ще з області вивезли, поїхали на дачу нашу поступово, вважай, всі. Залишилася лише кухня. Ми купували просту, але нову, загалом, невістка носом крутити не стала, користувалася тим, що є. Бережно користувалася. А вже передпокій, диван, крісла та тумбочки різні купувалися поступово та з розрахунком на те, що вони підуть у власну квартиру молодих.
Сім’я сина обжилася ґрунтовно: техніку теж купили нову, вважаючи, що комфортне життя не можна відкладати на потім. Незадовго до появи онуки купили і нову пральну машину з сушінням, і новий холодильник.
— Ну, не будемо ж ми десяток років жити як на вокзалі, – пояснювала Ніна свекрусі, – нічого, все потім перевеземо. Ну, майже все.
З колишнього начіння квартири, безпосередньо залишалися лише текстиль (прибраний на верхні полиці шаф, деякий посуд, взуття, та й кухня з плитою). До появи онуки поставили ще дитяче ліжечко, щоправда, не нове, а віддане невістці її рідною сестрою.
За кілька місяців до переїзду молодих у власну двокімнатну квартиру терміново збиралася заміж племінниця Тетяни Іванівни, дочка її рідної молодшої сестри. Терміновість одруження була зумовлена цікавим становищем нареченої.
— 21 рік, ну не вбивати ж мені її за це, – засмучувалася сестра, – кохання, хоча у нареченого ще теж в одному місці дитинство грає, він на 2 роки тільки старший.
У сестри, яка давно розлучена, у квартирі ще живе 16-річний син. Квартира двокімнатна, наречена ще вчиться, наречений хоч і працює, але зарплата йому не дозволить винаймати житло та одночасно утримувати дружину та дитину. Загалом, як і буває, звернулася сестра по допомогу:
— Твої переїжджають, здай нам недорого квартиру свекрухи своєї, свати сказали, що трохи допомагатимуть, я яку копійку виділятиму. Що тепер робити.
У сім’ї Тетяни Іванівни останнє слово за нею. Чоловік рукою махнув: роби, як вважаєш за потрібне, все одно син з’їде, а квартира стоятиме чи треба буде шукати квартирантів. Майбутні наречені відвідали житло разом із мамами, коли ще не переїхали син із невісткою.
— Ходили, оглядали все, – згадує жінка, – причому, я своїми вухами чула, як Ніна казала, що саме залишається у квартирі, а що вони забирають. Детально казала. Сестра ще запитала мене, чи є якісь меблі.
Колишня обстановка квартири вже давно “прижилася” на дачі Тетяни Іванівни та її чоловіка. Скільки років минуло, тому жінка відповіла сестрі, що тій доведеться для молодих щось купити з рук, меблі вживані продають часто. Так, це не дуже сучасні меблі, але можна знайти і добротне, і по грошах.
— Погоджувалися, кивали, а так їм все сподобалося, сказали, що затишно, – хитає головою Тетяна Іванівна, – Ніна, переїжджаючи, все відмила за собою, навіть вікна вимила та повісила штори. Ті, що при свекрусі ще висіли. За тиждень до весілля племінниці я віддала ключі, домовилися про оплату.
А за 3 дні Тетяні Іванівні почали дзвонити і сестра, і її сваха. З криками і наїздами, що вона їм здає бомжатник, в якому немає практично ніякого комфорту, висять на вікнах мало не ганчірки для підлоги, кухонний гарнітур старий та занедбаний.
— Навіть ліжечко дитяче не залишили! Ми дивилися зовсім інше житло, а зараз це ні на що не схоже, – обурювалася майбутня свекруха племінниці.
— Так Вам казали, що залишається, а що мій син із дружиною заберуть, – відповіла Тетяна Іванівна. А кухнею цілком можна користуватися загалом навести затишок – тільки руки прикласти. Натомість здаю недорого.
— За твоє “недорого”, – висловила сестра образу, – нам у борги залазити. Ось уже не думала, що ви все з квартири винесете. Ти мені казала? Ніна твоя казала? Не пригадую такого. Ми зайшли і мало не впали. Ти ж знаєш, яке у мене становище, чому дочка заміж терміново йде. Де я гроші візьму і на ліжечко, і на меблі, і на таке інше?
Тетяна Іванівна теж завелася, висловила, що проблеми племінниці її хвилюють набагато менше, ніж життя її сина з невісткою.
— Чи їм треба було залишити все, щоб сподобалося родичам? – сердиться жінка, – І ліжечко дитяче теж? Вони його забрали, звісно, онука ще спить. Де були вуха? Чим слухали та дивилися? Повз вуха всі пропустили, розкатали губу? Але ж це не наші проблеми. За безкоштовно я нікого пускати не збираюся, я й так домовилася здати квартиру в півтора рази нижче за ринкову ціну.
Тетяна Іванівна, яку звернення до совісті буквально здолало, зрештою відповіла, що якщо сестрі, племінниці та іншим не подобається житло, то вона насильно нічого нікому не пропонує, мовляв, шукайте, де сподобається.
— На весілля не пішла, – каже Тетяна Іванівна, – за місяць купили через інтернет диван, стіл та шафу. Перевезли стареньку машинку та холодильник. І здали. Вдало вийшло, якийсь колега мого чоловіка для родича зняв. Все, з сестрою не спілкувалися, минуло ще два місяці, раптом вона дзвонить: “Гаразд, ми згодні, ключ ще у нас, у вихідні меблі привеземо”.
Нормально? Новий мешканець замок поміняв, живе собі, а вони зробили милість, подумали і погодилися? Загалом новий виток скандалу у нас. У племінниці з дня на день зʼявиться дитина, сестра то ридає, то лається.
— Ну це тепер проблеми твоєї сестри, Таня, чи не виганяти адекватних людей на користь неадекватних? – Вважають подруги Тетяни Іванівни.
Вік не знатися з сестрою? А чи велике горе?
