Ми із чоловіком пенсіонери, нам по 72 роки, грошей не вистачає. Є дві дочки, живуть окремо та непогано заробляють. Раніше старша іноді допомагала продуктами, а коли в них з’явився онук, сказала, що треба допомагати дітям, а нам людям похилого віку мало вже що потрібно, вистачить і пенсії. Але якщо на продукти ще якось вистачає, то чоловікові ще потрібні ліки, він сердечник, який нещодавно ще й хворобу переніс, щоправда, у не дуже важкій формі. Але треба підтримувати здоров’я, щоб не стало гірше і не бути тягарем дітям.
Я теж маю цілий букет хвороб, зароблених на двох важких роботах. А все заради дочок, яких ми вивчили, допомогли купити квартири та й так чимало допомагали. Живемо з чоловіком у двокімнатній квартирі, тож молодша дочка запропонувала здавати одну кімнату, щоб був дохід. Вирішили обидві, що нам дуже багато двох кімнат, можна заробити, а жити в одній.
Але я не можу уявити, що з нами в одній квартирі житимуть чужі люди, користуватимуться кухнею, ванною. Це просто неможливо для мене. Не так я уявляла свою старість. Коли ми відмовилися, дочка розсердилася і сказала, що значить, ми не потребуємо, якщо не хочемо потіснитися, що люди все життя живуть з дітьми в комуналках, а ми такі вибагливі.
У нас колись була й дача, але доньки туди не їздили, нам самим було важко її утримувати, тому за їхньою наполегливістю продали, гроші віддали на навчання онукам. Ось тепер дуже шкодуємо. Чоловік каже, що ми могли б там жити, а квартиру здавати, а наші знайомі здають дачу на літні місяці та до пенсії мають гарний плюс. Наш будиночок був біля річки, тож охочі знайшлися б орендувати. Але тепер пізно про це казати.
Доньки приїжджають по черзі, але продукти купують за наші гроші. Говорять, що самі зараз сидять без роботи. Я розумію, що їм теж важко, але що нам робити? Адже квартира залишиться їм, а це теж чимала спадщина в наш час. Ще я думаю, що могли б і подумати про те, що таких людей похилого віку, як ми, можуть доглянути й чужі люди за утримання та допомогу. Вони зараз зайняті своїми дітьми та онуками, а не думають про те, що колись до них ставлення буде таке саме.
