Ми із чоловіком живемо 14 років, заміж вийшла рано, двоє дітей, спочатку ми були друзями, він зустрічався з моєю сестрою, потім з подругою, але нічого серйозного у них не було, причому моя сестра з ним розлучилася сама, ми могли з ним гуляти, довго розмовляти, загалом дуже розуміли одне одного

Ми із чоловіком живемо 14 років, заміж вийшла рано, двоє дітей. Спочатку ми були друзями, він зустрічався з моєю сестрою, потім з подругою, але нічого серйозного у них не було. Причому моя сестра з ним розлучилася сама. Ми могли з ним гуляти, довго розмовляти, загалом дуже розуміли одне одного.

Відносини були світлі, чисті. Ми довіряли одне одному, було кохання доти, доки не прочитала його листування з іншою! Потім наслідки цього були, звичайно, важкі, я переношу це з особливим болем. Була істерика сльози, крики, викинула його речі, тоді ми жили в мене, не виходила з дому, доки він не прийшов і не сказав, що вирішив іти служити за своїм бажанням (тоді йому було 20 років). Ідучи, я йому не обіцяла чекати (скоріше це було зі злості, а не щиро), періодично до нього приїжджала.

Так минув рік, я працювала, на той момент був син маленький, водила у садок. Після того, як він прийшов, він знову переписувався з тією ж мадам, потім раз побачила його в кафе з другом і дівчатами. Знову істерики, але зрештою вибачила і швидше за все дарма! Сама звичайно я теж не ангел, після цього перестала вірити у кохання.

Але коли це сталося, мене підкосило повністю. До нас часто почала заходити моя сестра, могла ночувати, завжди була з нами і в будні та у вихідні, я могла піти спати, а вони могли довго сидіти розмовляти чи піти до нічної крамниці. Потім я почала помічати, що у них змінюються стосунки, вони були якісь загадкові, багато разів було, що гуляли в одній компанії, потім дивно могла зникнути моя сестра та мій чоловік. Я не хотіла в це вірити, але сумніви закралися все ж таки і не дарма.

Якось мій чоловік пішов до своїх друзів посидіти поспілкуватися, минає годину-другу, поки не пролунав дзвінок від моєї племінниці з запитанням: «моя мама не у вас?». І тут у мене складається пазл, і я нервово починаю її шукати по знайомих, але її телефон був відключений. Автоматом набираю телефон чоловіка, і він не бере, тут у мене підкошуються ноги і мене починає сильно трясти.

Через якийсь час він таки взяв слухавку, але там була така глибока тиша, на запитання: Ти де? почула тільки: «з хлопцями звичайно». Я говорю: «чому їх не чути, зайди до них. щоб я почула їх». Він відповідає: не треба мене ганьбити. Я запропонувала за ним заїхати, він відмовився. У підсумку він приходить майже тверезий, час приблизно о 20:00 вечора, каже: “давайте я вам із сестрою організую лазню завтра”.

Я з істерикою намагаюся йому донести, що мене мучать сумніви, а він спокійно йде спати. Вранці він йде на роботу, як ні в чому не бувало, але на цьому я не можу заспокоїтися і після приходу його беру деталізацію дзвінків і що я бачу! Вони часто зідзвонюються, і того вечора він двічі викликав таксі, швидше за все від друзів до неї.

На запитання дзвонив він їй, він заперечував, у неї запитала, вона теж заперечує. І тут серйозно похитнуло мою психіку, я дуже стала роздратована, він не надавав особливого значення тому, що відбувалося, я ж плакала, ходила по подругах, але легше не ставало. І я вирішила поїхати з дітьми до батьків.

Там прожила тиждень, він кілька разів приїжджав, але наша розмова ні до чого не приводила, вона не могла мене переконати, заспокоїти і т.д. Минув час у результаті я повернулася, але стосунки та погляд змінилися. З сестрою доводиться бачитися, якось у батьків вона кинулася на мене (я почала в неї випитувати, навіщо вона йому дзвонила), у той момент заходив мій чоловік і теж на мене накинувся з ляпасом і зі словами: «Навіщо ти знову згадуєш?».

Виходить, у них це гаразд, їм просто, а я зі своїми тарганами, мовляв доведи, нічого не було. А я не можу викинути з голови, минуло півроку, а в мене, крім образи, нічого не залишилося. Як батько він нормальний, працює, але мене не залишає думка піти від нього, тому що щоразу я несу цей вантаж у собі, щоразу з ним я згадую про це.

Виявляється, сестра мені заздрить, бо за фінансовим станом ми значно вищі. Мене ніби розтоптали, я дуже змінилася, стала стервозною, можу образити інших людей словами, загалом тепер не схожа я на саму себе. Сама ніби й люблю його ще, сім’я, діти, але з’їдаю себе зсередини. Скільки потрібно часу, щоб це забути?