Ми з моїм чоловіком разом лише три роки. І всі ці три роки нам не дає спокійно жити його колишня дружина.
Вони розійшлися через її зраду. Майже одразу після розлучення вона вийшла заміж, з’явилася дитина від нового чоловіка.
Мій чоловік почав все заново. Не хотів спілкуватися з нею, тільки із сином, який був у них спільний, але не вийшло.
Кожну зустріч вона супроводжувала, часом разом з мамою, бабусею, іноді не приходила, але завжди когось замість себе відправляла, не давала навіть погуляти вдвох. Хоча хлопчик уже більш-менш дорослий (5 років). Без мами і няньок поводився спокійно.
Розмовляти на цю тему було марно. Навіть із визначенням зустрічей по суду. Тому він упокорився і просто не звертав уваги.
Хлопчик хотів спілкуватися з батьком, а вітчима побоювався. Той був увесь час похмурий, небалакучий, часто лаявся і був грубий. Принаймні, зі слів дитини.
Коли синові виповнилося 7 років, ми з ним познайомилися. Я вчителька у школі його сина. Веду його клас.
Ми відразу порозумілися одне з одним, закохалися. Невдовзі почали жити разом.
Ми намагалися не афішувати стосунки, зустрічатися за територією школи, він навіть ніколи не проводжав мене, але все одно його син дізнався, розповів мамі. І ось тут почалося.
У неї новий шлюб не склався, новий чоловік часто не з’являвся вдома, вони були на межі розлучення. Їй все частіше потрібна була допомога з двома дітьми, а крім колишнього чоловіка допомогти не було кому.
Він погоджувався, звичайно, але завжди відповідав їй дуже холодно, ніколи не заходив у гості. Хоча вона намагалася його вмовити.
Стала з ним лагідною, малюється, заграє з ним. Очевидно, зрозуміла, що може залишитися зовсім одна.
А тоді я з’явилася. Усі плани зіпсувала. Вона як дізналася, почала гидоти робити.
Дитину проти мене налаштовує, вона мені уроки зриває. Директору скаржиться, щоб мене з роботи вигнали.
Чоловіку все частіше і частіше не дає бачитися із сином. Під різними вагомими приводами.
За аліментами вони мали домовленість. Він їхньою квартирою забезпечив, а вона обіцяла не подавати виконавчий лист.
Все на словах. Звичайно, він здурів, що повірив. Але вона так присягалася і божилася. Та й до того ж квартиру він не їй особисто віддав, а на сина переписав.
А зараз вона подала лист на роботу, аліменти почали зписувати. І сміється йому в слухавку під час розмови.
Каже, я від нього втечу із такою зарплатою.
Мене трясе нервовим тремтінням при одній тільки згадці про цю жінку.
На зборах постійно намагається мені нахамити чи гидоту якусь сказати. Компрометує перед рештою батьків.
Місце гарне, я за нього дуже тримаюся, не хотілося б йти. Та й поки що нікуди.
Мій чоловік мене дуже любить. Підтримує, заспокоює. Прийду пізно додому, а він вечерю готує. Масаж мені зробить.
Я ні від кого стільки не отримувала кохання. А сама проблема зі здоров’ям розпочалася. Лікарі кажуть, що не зможу мати дітей. Кажуть, на нервовому ґрунті.
Він мені пропозицію зробив, але я не знаю, чи варто її приймати? Адже мені з цією дамочкою по життю доведеться йти. Зтикатися постійно.
На загальних святах дитини, у школі, і загалом. Навіть якщо вона заспокоїться, все і ненавидіти мене не перестане. Адже я з її слів краду батька у сина.
