У моїй голові завжди було місце для двох чоловіків. З одним було добре в ліжку та житті, а другий — моя споріднена душа з абсолютно протилежними поглядами на життя.
До того, як я вийшла заміж і дізналася, що чекаю дитину, я пропадала з другим чоловіком. Наші стосунки — недоторканна дружба, сповнена чудових моментів.
Ми зустрічалися ввечері і проводили разом всю ніч, коли чоловіка не було в країні. У нас не було близькості та поцілунків, у кожного з нас були стосунки.
Ми лежали на траві, тримаючись за руки, дивилися на зоряне небо й мовчали. Ми веселилися в клубах, гуляли нічним містом, сиділи з келихами на березі річки, годинами розмовляли сидячи в затишному ресторанчику або в нього у вітальні за чашкою чаю, іноді він приходив до моєї оселі о 7 ранку, з двома склянками кави і ми йшли на прогулянку по ранковому місту.
Чи вважаються такі стосунки зрадою? Це не дружба, у нормальному її розумінні, це не стосунки.
Ми не бачилися 5 років. Але останнім часом мені все більше хочеться набрати його номер.
Коли я дізналася, що чекаю дитину та народила, ми перестали зустрічатися. Але мені не вистачає його підтримки, не вистачає тому, що розумів без слів, підтримував і завжди казав, що вірить у мене.
Без нього я відчуваю якусь порожнечу. Чи я його люблю? По-своєму так.
Дуже сильно. Чи хочу бути з ним? Ніколи не хотіла та не захочу.
Він не та людина, з якою варто будувати стосунки. І я кохаю чоловіка.
У нас однакові погляди на життя та сім’ю, у нас прекрасні стосунки, чудова близькість та чарівна родина.
З ним я вдома, де б не була. То що таке зрада?
