Як переконати чоловіка повернутися до своєї країни? Я одружилася 2 роки тому. Чоловік старший мене на 12 років, у мене є дочка від першого шлюбу. І ось 7 місяців тому чоловік вирішив, що треба переїхати жити нам в іншу країну, наприклад, до Польщі, тим більше, що за його станом здоров’я йому виписали довідку по якій він може залишати Україну. Я довго думала, але зрештою все одно погодилася.
Не скажу, що ми просто погано жили у себе на батьківщині. Квартира є, 2 машини, обидва працювали, зарплати не великі, але не голодували, на все вистачало. Але чоловік запевняв, що треба переїжджати, бо за кордоном буде більше перспектив і можна буде покращити якість життя.
І ми переїхали. Чоловік роботу знайшов відразу, він вільно володіє мовою, зарплата в нього начебто не маленька, але тут її вистачає тільки щоб заплатити за житло і купити продукти, оплатити рахунки. Я вже 7 місяців не можу знайти роботу, тому що мову я особливо не знаю, агенція пропонує роботу тільки вдень (я не можу працювати днями, тому що мені потрібно дочку відводити до школи та забирати її зі школи).
Все досі чекаю на пропозиції по роботі в нічні зміни на фабрику. Друзів тут немає, рідних тут немає, я просто божеволію. Я майже кожен день намагаюся переконати чоловіка, що треба повернутися дамою, там у мене все з роботою добре, йому роботу теж знайти буде не складно (дві вищі освіти).
Пояснюю йому, що не бачу сенсу тут сидіти, адже грошей, що він заробляє не так багато, а я роботу знайти не можу. Кажу йому, що мені складно тут через те, що немає рідних та близьких людей, взагалі не бачу свого майбутнього. Як мені його переконати повернутися додому, і чи варто це взагалі робити? Я просто відчуваю, що втрачаю тут свій час!
Оленка навшпиньках зайшла на кухню і завмерла перед холодильником. Вона ледве дихала від передчуття. Вчора…
У нашій родині роками тримався непорушний закон: я на кухні спину гну, а свекруха —…
Оксана мала одну звичку, з якої її чоловік Андрій завжди добродушно підсміювався. Вона вела зошит…
— Іро, та ти в нас тепер як пані живеш! — Лариса прискіпливо провела пальцем…
Мені 59 років. Торік я завела «блокнот радості». Пишу це, і самій трохи смішно. Звучить…
— Ти ж не забула, що я сьогодні ввечері їду до Сергія на день народження?…