Мені вже 39 років, і кожного разу, коли я починаю нові стосунки, я сподіваюся, що цього разу все буде інакше. Але історія повторюється знову і знову. Мене звати Оксана, я живу в невеликому місті на Полтавщині, де всі один одного знають, а новини розлітаються, як вітер по полю.
Я завжди вважала себе сильною жінкою — не така, щоб просити допомоги, а така, що може сама впоратися з будь-якими труднощами. Але в цих стосунках моя сила перетворилася на слабкість.
З першим чоловіком я прожила п’ять років. Василь, гарний хлопець, високий, спортивний, завжди казав, що любить мене, а я вірила йому, як дитина вірить у казки.
Ми разом купували машину, будинок, але все було оформлено на нього. “Оксано, та хіба ж то важливо?”— казав він. А я сміялась і кивала, мовляв, яка різниця, все ж наше спільне. І ось одного дня він пішов до іншої, залишивши мене з маленьким сином на руках і без нічого. Всі наші “спільні” покупки залишилися йому.
Після розлучення я довго не могла відновитися, але таки зустріла другого чоловіка. Андрій обіцяв мені золоті гори, але реальність виявилася зовсім іншою.
Як тільки з’явилася наша донечка, всі фінансові проблеми впали на мої плечі. Андрій наче забув про свої обіцянки, почав вимагати, щоб я працювала більше, заробляла на наші потреби, бо, як він казав, “в тебе ж є вища освіта, на що ти чекаєш?” Я знову залишилася сама, хоч і з ним, але з відчуттям, що мені легше було б без цього.
Минуло декілька років. Я вирішила не повторювати старих помилок і зосередилася на своїй кар’єрі. І ось, якось на роботі, я зустріла Сергія.
Він молодший за мене на кілька років, але дуже приємний і добрий. Спочатку я була обережною, не довіряла йому, але з часом наші стосунки стали ближчими. Він часто дарував мені невеличкі подарунки, запрошував у ресторан, навіть іноді привозив продукти, коли бачив, що щось закінчується. Мені здавалося, що ось воно — щастя.
Але чим більше ми були разом, тим частіше я помічала, що він якось непомітно перекладає на мене всі витрати. Спочатку то гаманець вдома забув, потім готівку забув зняти, а одного разу навіть картку свою “загубив”.
Все це дрібниці, але вони мене зачіпали. І коли я почала звертати увагу на це, то зрозуміла, що ця модель стосунків стає звичною. Я не проти заплатити за нас обох, але де ж та межа, коли ти розумієш, що людина просто використовує твою доброту?
Сергій говорить, що в його попередніх стосунках він був справжнім джентльменом, все робив для жінки, але скандали і сварки через дрібниці зруйнували їх. А я не скандальна, розуміюча, добра, завжди готова допомогти. І от як результат — він більше не намагається, бо бачить, що я й так все зроблю сама.
І тепер я розумію, що справа не в Сергії, не в Андрії, не в Василі. Справа в мені. Я настільки звикла бути сильною, що чоловіки просто перестають старатися.
Мені сумно від того, що я знову намагаюся витягнути ці стосунки на собі, а натомість отримую тільки порожні обіцянки.
Тому цього разу, мабуть, я оберу інший шлях. Я не хочу знову піти, залишаючи себе з почуттям порожнечі. Я хочу змінити сценарій, не тому що я знову програла, а тому що я заслужила на щось більше. І, можливо, справжня сила жінки не в тому, щоб усе тягнути на собі, а в тому, щоб дозволити комусь іншому теж докласти зусиль.
Життя йде далі, і я впевнена, що на моєму шляху буде ще багато цікавих зустрічей. А поки що я працюю над собою і вчуся бути сильною не лише для інших, але й для себе самої.
