З Олегом я познайомилася, коли мені було двадцять чотири. Він був старший на вісім років, і в його очах було щось таке, що притягувало мене, як магніт. Чоловік із досвідом, як мені тоді здавалося, знає життя, знає, чого хоче.
Ми швидко закрутили роман, і через кілька місяців я вже стояла у білій сукні біля вівтаря, переконана, що це початок чогось прекрасного.
Але от щось не так пішло вже на самому старті. Ледве ми почали жити разом, як випливли якісь дивні борги. Спочатку невеликі, дріб’язкові.
Олег розповідав, що то старі розрахунки, які він давно мав покрити, але все якось не виходило. Я тоді ще не дуже розуміла, як це серйозно, і почала допомагати: віддавала гроші зі своєї зарплати, гасила його дрібні позики. Але це був тільки початок.
Чим більше я допомагала, тим глибше він влазив у боргову яму. Спочатку були кредити під розписку, потім дрібні позики під неймовірні відсотки.
Банки йому вже не давали грошей, тож він почав шукати людей, які купували у нього телефони й планшети, які він брав на виплат. Я не розуміла, куди ми котимося, але ще вірила, що зможу його витягнути.
Та тільки ситуація стала гіршою. Колектори почали дзвонити мені, знаходили мене через соцмережі, навіть приходили до нашої квартири.
Жити стало страшно, я боялася кожного стуку у двері, кожного дзвінка. Олег ховався, змінював номери телефонів, і зрештою зник із нашого життя на деякий час.
Я перестала спілкуватися з друзями, з рідними, бо не могла розповісти про те, що відбувається. Навіть батькам своїм нічого не говорила, хоч вони бачили, що зі мною щось не так. Навіть його батьки, заможні люди, вже не допомагали йому, бо втомилися витягати його з цих проблем.
А потім настав момент, коли я більше не витримала. Вирішила піти. Зібрала речі й повернулася до батьків.
Спочатку було важко, дуже важко. Думала про те, як він там, що з ним. Але через пару місяців відпустило. Я почала спокійно спати, подала на розлучення. Колекторам і кредиторам казала, що ми розлучаємося, що більше не живемо разом, і вони від мене відстали. Я знову стала спілкуватися з друзями, повертатися до нормального життя.
А потім сталося диво. Через два тижні після розлучення я познайомилася з Віктором. Цікавий чоловік, з ним було легко і приємно. Рік потому ми одружилися, і я нарешті відчула, що таке справжнє щастя.
Тепер, коли згадую минуле життя з Олегом, мені соромно. Соромно за те, що я дозволила йому так їздити на мені три роки.
Соромно, що годувала й одягала дорослого чоловіка, який не вмів взяти відповідальність за своє життя. Мої батьки і близькі подруги так і не знають причини нашого розлучення, і, мабуть, це й на краще.
Я зрозуміла, що іноді треба просто піти, не думаючи. Ніяке кохання не витримає паразитизму. І я дякую долі, що знайшла в собі сили зробити цей крок і почати нове життя.
