З самого дитинства я була навчена цінувати порядок і відповідальність. Мій батько завжди говорив: “Якщо берешся за справу, роби її найкращим чином”. Я жила за цими принципами і прагнула дотримуватись їх у всьому.
Мої стосунки зі свекрухою завжди були відносно мирними. Ми поважали одне одного і намагалися уникати конфліктів. Вона не втручалася в наше життя, а я не звертала увагу на її дрібні зауваження.
Одного теплого літнього вечора, коли ми з чоловіком Андрієм і нашими дітьми сиділи вдома, задзвонив телефон. Андрій взяв слухавку і почав розмовляти з матір’ю:
– Так, мамо, звичайно, пам’ятаю про твій ювілей. Ми з Іриною планували подарувати тобі новий телевізор. Так, саме той, про який ти мріяла.
Я здивовано поглянула на Андрія, адже ми хотіли зробити цей подарунок сюрпризом. Але коли він закінчив розмову, я зрозуміла, що сюрприз чекає на мене.
– Мама хоче, щоб ми оплатили банкет у ресторані на її день народження. Каже, що нічого іншого їй не потрібно. Катерина вже подарувала їй відпочинок у спа-салоні, а з нас виходить ресторан.
Мені це стало справжнім ударом. Вартість банкету була дуже високою, навіть для ювілею. Ми не жили розкішно, кожна копійка була на рахунку, особливо цього року, коли наші близнюки йшли до школи. Але свекруху це не хвилювало.
Ми з Андрієм підрахували, скільки коштуватиме банкет, і я була шокована. Я намагалася протестувати, але Андрій був непохитний:
– Я старший син і не можу відмовитися. Візьмемо гроші з кредитки, а потім потихеньку погасимо борг. Чи ти хочеш, щоб я зганьбився?
Я не хотіла, щоб Андрій відчував себе винним, тому погодилася. Святкування, включаючи квіти та одяг для нас, обійшлося нам у дуже кругленьку суму.
Нарешті настав день свята. Ведучий був веселим, столи ломилися від їжі, гості були задоволені, а свекруха зі щасливим обличчям оглядала все навколо. Вона піднялася і попросила уваги.
– Дякую всім за привітання. Їжте, не соромтеся, – почала вона. Потім вона похвалила Катерину за чудовий подарунок – день у спа. І повернулася до нас з Андрієм:
– Андрію, ви ж хотіли подарувати мені телевізор. Я вибрала модель, але нехай він буде з великим екраном, і майстра наймемо, щоб його встановив. Ірино, навчиш мене користуватися ним.
Я ледь не підскочила на місці. Невже вона справді думає, що ми можемо собі дозволити ще й телевізор після всіх цих витрат? І як я маю навчити її користуватися ним, якщо у нас такого навіть немає?
Андрій мовчав, я теж. Свекруха вже забула про нас і сміялася з гостями, які кликали її танцювати. Ми сиділи приголомшені від такого нахабства.
– Андрію, – тихо сказала я.
Він нічого не відповів, мовчки підвівся і вийшов з-за столу. Повернувся хвилин через двадцять, сів, взяв виделку, але рука тремтіла.
Свекруха пішла в спа на цілий день. Телевізор ми не купили, бо грошей просто немає. Андрій нервував, не знаючи, як це пояснити матері, яка очікувала побачити новий телевізор у своїй вітальні, коли повернеться.
Я відчувала, що можу зірватися, якщо вона почне висувати претензії. І вже не мала значення, що буде далі і які будуть у нас стосунки після цього.
