Ми з чоловіком разом живемо вже три роки, маємо семимісячну доньку. За весь час нашого спільного проживання мені так і не вдалося відчути всю красу близькості з ним. Вся близкість в нас триває від сили п’ять хвилин, і мій хлопець навіть не збирається щось змінювати, щоб задовільнити мене.
Я не встигаю навіть налаштуватися на близькість, не те, що отримати від цього задоволення. У нас взагалі не стосунки, а просто сміх. Він завжди всім незадоволений, висловлює претензії щодо і без. Я готую не так, як йому подобається, погано прибираю квартиру.
Йому не подобається практично все, що я роблю. Він завжди знайде, до чого причепитися, і починає сваритися. Я не знаю, як знайти вихід із цієї ситуації. Мені шкода викидати три роки життя, але від моїх почуттів уже нічого не залишилося, принаймні я так думаю.
Нещодавно я познайомилася в інтернеті з одним хлопцем. На даний момент у нас просто спілкування. Ми легко знаходимо теми для розмов і добре розуміємо одне одного. Мені подобається з ним розмовляти. Якось у нас навіть була віртуальна близькість.
Я не знаю, як правильно вчинити та зовсім заплуталася. Чоловік ні про що не здогадується, а мене мучить відчуття сорому. І жити з ним більше не хочу, і донька зупиняє від розлучення.
