Почитала на цьому сайті багато історій про зради і наважилася написати свою сповідь. Не чекаю схвалення, але, можливо, хто матиме пораду, що мені тепер робити. Я одружена вже 5 років. З чоловіком все ніби добре, але в ліжку нудно і прісно, особливо після народження дитини.
Чоловік працює вахтами в морі – місяць удома, місяць на роботі, іноді й більше, а я за ним навіть не сумувала. Заробляє він добре, балує мене подарунками, але цього мало – я не відчуваю між нами пристрасті, вогню, а мені це дуже потрібно. Я не працюю, оскільки грошей вистачає, а мій внесок у сімейний бюджет – двокімнатна квартира моєї бабусі, в якій ми живемо після весілля.
У мене є подруга, з якою ми товаришуємо зі школи. У неї схожі на мої проблеми, теж сім’я, двоє дітей. І якось після відвертої розмови за чашкою чаю ми з нею вирішили, що нічого страшного не станеться, якщо ми іноді трохи розслаблятимемося і спускатимемо пару. Знаходили по інтернету чоловіків і на їх території влаштовували вечірки на яких дозволяли собі практично все. Такі загули давали дуже багато позитивних емоцій, просто окриляли, шкода, що лише на якийсь час. Дітей залишали бабусям чи сиділи з ними по черзі.
Звичайно, це неправильно, і пишатися нам нема чим. Але життя одне, прожити його тільки в турботах про дітей, прибирання та побуту було б безглуздо і прикро. Близькість із чоловіками не дасть і сотої частки тих емоцій та відчуттів, які отримаєш із коханцем, а тим більше з декількома.
І все було добре, але через необережність подруги наші з нею пригоди (точніше їх невелика частина, але нашим чоловікам і цього з лишком вистачило) перестали бути таємницею. Про наші зради дізнався чоловік подруги, вигнав її з дому і все розповів моєму чоловікові, хоч я благала нічого йому не розповідати.
Мій чоловік мене образив та відправив до лікарні здавати аналізи. Виявилось, що я підхопила гeпатит. Коли чоловік дізнався про мою хворобу, то пішов, забравши дитину і навіть не дозволяє мені з ним бачитися! Каже, що я можу його заразити, що дитині така мати не потрібна і щоб я зникла з їхнього життя.
Напевно, я таке ставлення заслужила і його теж можна зрозуміти, але чоловік не має права одноосібно вирішувати долю нашої дитини. За сина я боротимуся, але не дуже хочеться зв’язуватися з судами і втягуватиму в цю історію родичів та знайомих (так зробити загрожує чоловік).
Я вас прошу залишити свої моралі комусь іншому, а краще порадити, як мені повернути дитину і не зіпсувати свою репутацію. Поки мені спадає на думку тільки переїхати з дитиною у велике місто або навіть в іншу країну (є невеликі накопичення), але я не впевнена, що можу швидко знайти хорошу роботу. Повернути все, як було, звичайно, не вийде, і я це розумію. Чоловік у мене гордий і ніколи не пробачить зраду.
Зараз я лікуюсь, а потім хочу забрати дитину та почати життя спочатку. Але як це зробити без згоди чоловіка? Якщо у когось є корисні ідеї, як повернути дитину, я буду вам дуже вдячна.
