Подзвонила дочка із проханням: приїхати допомогти. Онук сім місяців, зуби лізуть: капризи, плач, слина та інше. Зять у відрядженні, приїде за тиждень, так що: “Мамо, допоможи!”
— Лікар був, порадив гель для ясен. У нас гель був, але ніякого ефекту. Інший потрібний. А я вийти не можу, Іванка одягнути, а себе він вже не дає. Приїдеш? – У дочки в голосі був відчай.
Куди ж я подінусь? Приїду, допоможу, онука побачу. Добре, що у відпустці вже два дні. Зібралася, в аптеку і в магазин на шляху забігла. Намазали малюкові ясна, хвилин за десять притих, задрімав. Відправила я їх спати обох, а сама за допомогу взялася: прання запустила, готувати почала.
І тут зайшла у гості доньки подруга. Дружать із дитячого садка, а їм уже по 33 роки. Моя дочка п’ять років як заміж вийшла. А у Каті, ох і доля! Десять років тому виходила заміж, красива, молода, щаслива. Але побула Катя дружиною лише кілька годин і залишилася вдовою.
Наречений на вулицю вийшов, чи повітрям подихати, чи ще щось. До нього дівчина підійшла, запальничку попросила. На біду побачив це її хлопець, ревнощі виграли. Підбіг, дівчину вдарив, нареченого штовхнув, той не встояв на ногах, упав і потилицею на куток бордюри, і в мить його не стало. Ось так буває.
Довго Катюша від стосунків відмовлялася. Але або часу пройшло досить, або Мишко наполегливий виявився, прийшла вона до подружки з тортиком, відзначити своє заміжжя. Зайшли на кухню, заварили чай, тортик порізали. Помітила на пальці обручку, швидше, перстень. Золотий, красиво зроблений, аметист камінь. Я залюбувалася, гарно, видно, що не нове вже.
– Гарний так? – Запитує мене Катя. – Ой, з цим кільцем тепер спокою нам немає. І Михайло, і його сестра, мені намагалися мозок винести. Розповісти?
-А давай! – Кажу. – Дочка все одно спить з малим, поки розкажеш, вони і прокинуться.
Ось Катя мені і розповіла свою історію
Рік тому ми познайомилися з Мишком. Він на п’ять років старший. Одружений не був, дітей нема. Це – за документами. А насправді, є син, йому вже 18. Мишко довго жив із жінкою, десять років. Сам так розповів: із армії прийшов, до друга пішли відзначити це. А там сусідка весела, безвідмовна. Син у неї був, років п’ять йому. Слово за справу і залишився Мишко у Олени жити. Місяця за три Олена повідомила про те що чекає дитину.
— Одружуємося?
— Ні, я – мати-одиночка, у мене є пільги, допомоги. Мені так вигідніше. Квартира є, на Васю його тато підкидає, ти зі мною будеш. Чим погано? Живи і ні про що не думай.
Ну ні так ні. Так і жили без формальностей. Зʼявився син, Ромою назвали. Жили, хлопців вирощували, поки Олена не зв’язалася з бізнесменом та одруженим, але без дітей. Думала, що дитину від нього матиме, і за мовчання перед його сімʼєю, розкрутить мужика.
— Тобі яка різниця? – сказала Альона співмешканцю, коли він дізнався про її плани. – Васько ось тобі теж не рідний, нічого ж? Скільки років вирощував. І цей такий для тебе буде. Зате, коли буде спадкоємиць, житимемо в шоколаді.
Та тільки Мишко речі зібрав і пішов. І з бізнесменом у Олени не зрослося: одразу після появи дитини він подав на встановлення батьківства і відсудив дівчинку. Олену налякав, що доведе, що пільги, як мати-одиначка, вона отримувала незаконно, а це означає шахрайство, можливостей у нього достатньо.
Мишко має старшу сестру. Вона заміж виходила саме, коли він у армію йшов. Їхня мама дістала комплект – сережки та кільце. Сережки донькі на весілля віддали. А обручку для Мишка дружини залишила. Він, коли з Оленою жити став, і не згадав про нього, а мама промовчала – не розписані, отже, не дружина. А потім мама покинула цей світ, не до каблучки стало.
І ось, коли ми подали заяву на одруження, то майбутня родичка – сестра Михайла, згадала про кільце. Весілля ми в кафе відзначали, всього було вісім чоловік: ми з Мишком, його сестра з чоловіком, його племінниця з чоловіком та син Михайла Роман з дівчиною.
Пасинок та його дівчина на фото та відео зйомках “повернуті”, здається, що з камерами так і сплять. Натомість фото виходять дивовижні. Мишко синові фотостудію знімає, допомагає. Діти нам свято знімали. І на відео зняли, як Мишко дарує мені це кільце зі словами:
— Це кільце у подарунок для моєї дружини від мами. Це буде сімейна реліквія.
Посиділи так добре, потанцювали. А наступного дня розпочалася вистава. Не інакше як чорт вирішив пожартувати. У квартирі у колишньої жінки Михайла стоїть Ромин комп’ютер, потужний, добрий. Хлопці вирішили у неділю там зняте переглянути. І Олена побачила цей момент дарування обручки і слова почула. І все впало всередині.
— Чому кільце не було подаровано мені? – зателефонувала Михайлу. – Я подарувала тобі сина! Воно по праву моє!
— Це кільце для дружини. Ти ж не захотіла стати дружиною за законом? У чому суть претензії?
Михайло дзвінки скидав, потім номер до чорного списку заніс. Так Олена зателефонувала з сина і була культурно відправлена куди подалі. З його ж телефону зателефонувала вже мені: “Поверни вкрадене!”
Довелося й мені до чорного списку. Потім дзвінки були сестрі Миші. Там також не зрозуміли суті претензій – чорний список наше все. Були дзвінки з незнайомих номерів. Три дні мозок виносився. Ромка пішов до дівчини жити зі словами: “Зовсім з котушок мати злетіла з цим кільцем”.
Зараз начебто заспокоїлася, кілька днів тихо в ефірі. Я ось подумала, якщо не вийде в нас дитини, то Роминій дружині на весілля подаруємо це кільце. Відновимо справедливість.
Послухала я Катерину, головою похитала скільки років минуло, а ось яка образа зіграла у жінки. З одного боку – сама не захотіла дружиною офіційно стати, та дитину на батька не записала. З іншого – десять років прожили, родина ж начебто дитина є. Вона у своєму праві ображатиметься. А чоловік у своєму праві – мама ж сказала, що дружині на весілля обручку.
Що думаєте? Кому мало б кільце дістатись?
