Мене звуть Аня, і з моїм чоловіком Сергієм ми одружені майже п’ять років. Ми з ним настільки близькі, що розуміємо одне одного з півслова.
Весілля зіграли лише через два місяці після знайомства. Я його дуже кохаю і не уявляю життя без нього. Ми живемо на орендованій квартирі, з грошима ситуація нестабільна, але потроху відкладаємо на відпочинок на морі.
Я завжди мріяла об’їздити весь світ, але зарплата поки що не дозволяє та й ситуація в країні. Тому ми починаємо з подорожей нашою країною.
Сергій також підтримує моє бажання. Ми хотіли трохи пожити, побувати у різних містах, накопичити на квартиру, а потім завести дітей. Це було нашим взаємним бажанням.
Мені вже майже 30, а Сергію 38 років. Нещодавно він почав потихеньку натякати, що настав час завести дітей. У нього є син від першого шлюбу, але він із ним майже не бачиться.
Його колишня дружина поїхала до своєї сім’ї до іншого міста, і син майже не пам’ятає батька. Сергій платить аліменти та іноді допомагає на прохання колишньої дружини, але сам він дуже сумує за сином. У нас тут робота, друзі та сім’я, тому ми не можемо просто взяти та переїхати.
Спочатку я була згодна з Сергієм на рахунок дітей, але згодом моя думка змінилася. Мої знайомі та подруги майже всі вже завели дітей, і я змогла спостерігати за їхнім життям та спілкуватися з їхніми дітьми.
На жаль, діти викликають у мене відторгнення. Я не знаю, як поводитися поруч із ними і не хочу контактувати.
За роки шлюбу я багато чого зрозуміла. Я дізналася, що після пологів у багатьох жінок виникають проблеми зі здоров’ям.
Моя сестра пережила операцію, після якої залишилися серйозні наслідки. Вона страждає вже 8 років.
У мене теж є проблеми із зором, і я дуже переживаю за це. До того ж, діти – це постійні крики та безсонні ночі.
Їх треба розвивати та виховувати, а це нескінченна відповідальність. Що, якщо я буду поганою мамою? Якщо моя дитина виросте наркоманом чи злодієм?
Я зрозуміла, що не готова до дітей. Сергій цього не розуміє та ображається. Він обіцяє, що допомагатиме, але його й так часто нема вдома — робота, садок у батьків.
Все приготування і прибирання на мені. А якщо ще й малюк з’явиться, допомагати не буде кому. Я боюся, що збожеволію.
Сергій намагається мене переконати, вже сердиться. Його мама засмучується через мої переконання.
Я боюся, що якщо продовжуватиму наполягати, це може призвести до розлучення. Йому майже 40 і я розумію, що для нього це важливо.
Ми можемо і не розлучитися, але він дуже страждатиме, і я не хочу цього. Однак, я теж не можу ігнорувати свої почуття та побоювання. Ми продовжуємо шукати компроміс, але поки що не знайшли рішення, яке влаштувало б нас обох.
