Ми живемо разом із батьками чоловіка, у нас двоє маленьких дітей. Вони всім розповідають, що ніби я не займаюсь дітьми, нічого не роблю, якщо старша дитина дивиться розвиваючі мультики, то вони кажуть, що вона у нас дивиться те, що їй не потрібно зовсім, за спиною намовляють, а у вічі посміхаються

Ми живемо разом із батьками чоловіка, у нас двоє маленьких дітей. Вони всім розповідають, що ніби я не займаюсь дітьми, нічого не роблю. Якщо старша дитина дивиться розвиваючі мультики, то вони кажуть, що вона у нас дивиться те, що їй не потрібно зовсім.

За спиною намовляють, а у вічі посміхаються. Сусіди вже дивно на мене реагують, а іноді навіть не вітаються.

Я проводжу з дітьми весь час, зі старшим займаюся, читаємо, робили уроки, молодший немовля ще, багато гуляємо на вулиці, буває важко, бо не висипаюся. Діти забирають багато сил та енергії.

А доводиться ще нервувати, що батьки всім розповідають, що погано займаюся дітьми. Загалом доброго нічого не бачать, помічають одні недоліки і постійно ними дорікають і всім розповідають про це.

Мені здається, що це більше неприязне особисте ставлення до мене. Але я не зрозумію, чому я така погана, дивлюся на інших дітей, моя дитина навіть краще в якихось поняттях, а мами не переживають, що вони погані.

А в мене постійно почуття, що я погана і що так вважають. І ще всім розповідають про це. Чоловік мій каже, щоб я не звертала уваги на їхні слова.