Я припустилася помилки – вийшла заміж за чоловіка з дитиною. Переоцінила свої сили, але тепер зрозуміла, що цю дитину не люблю і ніколи не любитиму. Налагоджувати контакт з дитиною не маю бажання після всіх сварок, що сталися з чоловіком через її дитину.
Не пишіть мені про те, що любиш чоловіка, полюбиш і дитину. Не всі дружини люблять своїх свекрів і свекрух, навіть якщо ті виховали вашого чоловіка, а вже любити його чадо мені тим більше нема за що.
Свою дитину народжувати не хочу, щоб не псувати її дитинство ревнощами дочки чоловіка, вічними дільницями вихідних і годин, проведених разом з чоловіком і години чоловіка з дочкою, і скромним фінансовим становищем. Дитина – це не за хлібом сходити, адже моїй дитині треба буде ділити з кимось увагу батька. Навіщо, знаючи це, позбавляти мою дитину щасливого дитинства?
Та й мій чоловік особливо не бажає цього, Каже: максимум одного, бо його донечці не буде достатньо його уваги, та й йому вже скоро 45 років. Але чому я повинна позбавляти себе можливості мати другу дитину через його дочку?
Хочу розлучитися, але боюся пошкодувати, адже скрізь мені твердять, який він хороший батько буде моїй дитині, який він перспективний, як він мене любить і все в такому дусі. Та й мені вже 30 років незабаром.
Допоможіть мені порадою. Хтось уже розлучався через дітей чоловіка? Чи був у вас страх після цього залишитися самій?
