Мій чоловік на мене образився, точніше ображався він на моїх батьків, але висловлював своє невдоволення саме мені.
— У твоїх батьків є можливість нам допомогти, – надував щоки Кирило, – а вони нічого не роблять. Ми з іпотекою страждатимемо, а в них цілих три квартири.
Так у моїх батьків є три квартири, окрім тієї, в якій живуть вони самі, є ще й дві однокімнатні, що дісталися від бабусь. Їх тато і мама здають. Тому що пенсіонерам нереально важко сьогодні жити.
— Милий, – пробувала я говорити зі своїм чоловіком, – ну ми ж з тобою ще молоді, руки і ноги є, заробимо самі. Батьки не зобов’язані нам усе надавати.
Але чоловік вважав інакше. Раз є, повинні поділитися. І крапка. Те, що мої батьки колись починали з орендованої кімнати, цвяха в стіні і матраца на підлозі – не аргумент.
— Ну добре тоді, – вторила чоловікові свекруха, але зараз зовсім інші часи, чому треба мучити дітей іпотекою, коли є можливість віддати хоча б однокімнатну!
Сама ж мати чоловіка нам віддати нічого не могла, жила з дочкою, її чоловіком і дитиною, тож відхід мого чоловіка в наш шлюб припав дуже доречним.
— Ми навіть дитину не зможемо завести найближчі кілька років, – наполягав Кирило, викладаючи останній аргумент, – це ж не реально платити іпотеку мені одному, поки ти будеш сидіти в декреті.
Мене від таких розмов морозило. Ну як можна бути таким скиглієм, ніхто не вмирає з голоду, а він заздалегідь упевнений, що ми не впораємося. У мене половина знайомих молодих подружніх пар – іпотечники, і сидять дружини в декреті, і чоловіки прагнуть підробити. Але, мабуть, підробити було не про Кирила.
— Донечко, – дзвонила мама, – ми тут із батьком подумали, через місяць квартиранти звільнять одну з наших квартир. Заїжджайте ви туди. Та ні, нам вистачить грошей, не переживай, просто, правда, не по-людські виходить. Навіщо вам влізати в борги і кредити, назбирайте і тоді вже купіть собі житло побільше, з доплатою.
Того вечора прийшла зі щасливим обличчям свекруха.
— Ну що, ось я все і владнала для вас, – оголосила мама чоловіка, – переїжджайте у квартиру і жодних іпотек.
Виявилося, що свекруха взяла на себе не свою справу: вона пішла до сватів, моїх батьків, і сказала:
— Дочка ж ваша в положенні, а дитини не хоче, бо тоді вони з моїм сином не зможуть іпотеку взяти.
Мама схопилася за серце і, звісно ж, одразу вирішила заради збереження життя свого онука чи онуки, пожертвувати надбавкою до пенсії. Переїжджати я відмовилася, батькам сказала правду. А зі свекрухою посварилася. Ну хто такими речами жартує!
— Ну й подумаєш, – не зрозуміла мама чоловіка, – зараз не в положенні так пізніше будеш, – і не сталося б нічого у сватів.
Чоловік зі мною розмовляти не хоче, вважає, що я поставила своєю принциповістю нашу сім’ю на межу виживання. А я вже думаю, що мені не по дорозі з чоловіком. Не можна завжди розраховувати і покладатися на манну небесну.
Батьки подарували життя, виростили і на тому їм дякуємо, а вже про обман я і зовсім мовчу.
Тільки у нас чомусь вважається, що поганий той батько, який не догодує свою дитину до її пенсії…
