На час того, як я пережила це, мені було 30 років. У мене вже були дві маленькі дочки, яких я залишила бабусям та дідусям на тиждень, і поїхала з чоловіком до Одеси за дешевими товарами для нашого магазину.
Поїхали автобусом, всього було чоловік 15, там же на мою біду опинилася і моя однокласниця з чоловіком, стосунки у школі були з нею прохолодними.
Чоловік сформував групу з десяти попутників, люди були різношерсті, хамуваті навіть сказала б. Напої, закуска, і почалося… Мій чоловік почав булінг проти мене з цими ж людьми!
Там же були і моя однокласниця із чоловіком. Була сильна емоційна напруга, я почувала себе загнаним звірком, хотіла в цей момент стати невидимою піщинкою, або щоб раптом з’явився якийсь рятівник.
Але нажаль… Чоловік принижував, розповідав історії, що мене принижують, пішли всі жарти «нижче пояса».
Заручившись підтримкою співрозмовників, почав напоказ демонструвати, що скине мене у вікно автобуса, притиснув до вікна, розпластав моє обличчя, всі сміялися, підбурювали. Не можу забути цього жаху, приниження.
Я стала не впевнена у собі, заїкатися почала, нікому нічого не говорила, тримаю у собі. Як жити далі?
