Ми з чоловіком одружені 33 роки. І знаємо одне одного дуже добре. Так я думала, та й чоловік наперед зазвичай знає, що я зроблю, як відреагую.
Нещодавно ми святкували річницю весілля. Ось вирішили чомусь відзначити саме таку дату. Зібрали гостей, до речі, всіх було 33 особи. Свято вийшло чудове. І один друг підняв тост за мене — за дружину на 100 балів і підійшов до чоловіка і до мене цокнутися персонально. І що видав мій чоловік?
Він сказав, що не 100 балів, а 90. Коли його запитали, чому він відповів, що я не взяла його прізвище 33 роки тому. Повисла пауза. Почалися розпитування.
Виявляється, всі гості вважали, що я на прізвищі чоловіка. Я ніколи не афішувала і на його прізвище відгукувалася. Звичайно, я пожартувала, перевела розмову в жарт, і вечір пішов своєю чергою.
Я не образилася, а дуже здивувалася. 30 років із зайвим тримати в собі образу? Ми ж начебто домовилися тоді, використали вдало те, що прізвища різні у бізнесі. Ніколи мені він цим не дорікав. Звичайно, я не побіжу міняти прізвище тепер на схилі літ. Навіщо? Але було незатишно від його слів. Такий ось сюрприз.
У принципі, у моєму розумінні це дрібниця. Хоча було бажання розпочати з’ясування стосунків. Навіщо він поставив мене в незручне становище? Напевно, найправильніше — цю тему не порушувати ще 30 років. Або як?
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…