Ми з чоловіком одружені 33 роки. І знаємо одне одного дуже добре. Так я думала, та й чоловік наперед зазвичай знає, що я зроблю, як відреагую.
Нещодавно ми святкували річницю весілля. Ось вирішили чомусь відзначити саме таку дату. Зібрали гостей, до речі, всіх було 33 особи. Свято вийшло чудове. І один друг підняв тост за мене — за дружину на 100 балів і підійшов до чоловіка і до мене цокнутися персонально. І що видав мій чоловік?
Він сказав, що не 100 балів, а 90. Коли його запитали, чому він відповів, що я не взяла його прізвище 33 роки тому. Повисла пауза. Почалися розпитування.
Виявляється, всі гості вважали, що я на прізвищі чоловіка. Я ніколи не афішувала і на його прізвище відгукувалася. Звичайно, я пожартувала, перевела розмову в жарт, і вечір пішов своєю чергою.
Я не образилася, а дуже здивувалася. 30 років із зайвим тримати в собі образу? Ми ж начебто домовилися тоді, використали вдало те, що прізвища різні у бізнесі. Ніколи мені він цим не дорікав. Звичайно, я не побіжу міняти прізвище тепер на схилі літ. Навіщо? Але було незатишно від його слів. Такий ось сюрприз.
У принципі, у моєму розумінні це дрібниця. Хоча було бажання розпочати з’ясування стосунків. Навіщо він поставив мене в незручне становище? Напевно, найправильніше — цю тему не порушувати ще 30 років. Або як?
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…
Я вже давно помітила одну дивну річ. Шлюби іноді розвалюються не від великих потрясінь. Не…