Одна жінка середнього віку привезла до себе свою бабусю, яка від старості стала сліпою. Їй було дев’яносто років — сухенька бабуся з працьовитими руками.
Вона цими руками все життя копала город, доїла корову, годувала овець і курей, прала, мила, куховарила… Руки, як пташині лапки, висохли.
І цими лапками бабуся смикала хустинку, сиділа на дивані і хустинку смикала. І з невидящих очей сочилися скупі старечі сльози.
Начебто її перевезли в найкращі умови — туалет теплий, диван, столик з тарілкою… Будинок продали в селі і живність теж. Як сліпа старенька сама житиме? Ось онука взяла її до себе.
Бабуся працювала все життя. Нині може на дивані відпочити! Але старенька трудівниця не звикла сидіти без діла — вона гинула без роботи.
І сталося ось що — бабуся навпомацки мила посуд. Жінка приходила з роботи та перемивала тарілки.
Самі розумієте, що там намиє сліпа людина дев’яносто років. Але доводилося робити це потай від бабусі.
Та думала, що добре посуд миє, допомагає. І просила залишити їй роботу на день — посуд для миття… Мовляв, ти не мий, я помию сама!
Посуд залишався брудним. А на підлозі були калюжі та бризки на стінах. І жінці, що втомилася після роботи, доводилося все перемивати і прибирати.
Подвійна праця виходила. Але вона все робила тихенько. Перемивала посуд та мила підлогу. Щодня. Точніше, щоночі, коли бабуся засинала і не чула, як тече вода і гримлять тарілки.
А бабусі внучка казала, що посуд вимитий чудово, дякую, ти мені так допомогла! І старенька посміхалася, кивала…
Їй так важливо було бути потрібною і не даремно їсти хліб. Вона потрібна внучці, вона ще на щось годиться!
І бабуся брала ганчірочку і навпомацки протирала пил чи прибирала речі. І питала, чи не накопичився посуд — вона помиє!
Це маленький терпець. Невелика самопожертва, невелика заслуга, чи не так? Шість років бабуся прожила у онуки та до останнього дня мила посуд.
Не злягла, жодного дня не пролежала. Тому що могла працювати і відчувати себе потрібною.
Вона інакше не вміла жити. А онука любила свою бабусю. Любила всім серцем.
Іноді любов ось у цьому — не миття посуду, а перемиванні. У терпінні. Це маленька самопожертва, навіть крихітна, не великий подвиг. Але це любов.
— Знаєш, Катрусю, я — нелюба дитина. Це навіть не образа, а просто гірка правда,…
— Я так і відрізала: на мене нехай навіть не розраховують. Глядіти не буду і…
— Наш Василько хлопець статечний, на переправі коней не гонить. Увесь у діда мого, покійного…
— Я її на дух не переношу, мишу цю сіру. І на якому тільки смітнику…
— Ну, щоб тебе підняло та гепнуло! Ти лишень поглянь, Маріє, що цей нахаба коїть,…
Настя виходила заміж уже в цілком зрілому, свідомому віці — їй якраз виповнився тридцять один…