Нам було трохи за 50 років, отоді й трапилося щось незрозуміле та страшне, він пішов, написав довгий плутаний лист, у якому більше просив вибачення, а не пояснював, чоловік все залишив мені, взяв найнеобхідніше, він оселився біля молодої модної та гарної дівчини, якій 27 років, вона така вродлива, що всі чоловіки оберталися, має нову машину

Десять років тому від мене пішов чоловік. Це був страшний період у моєму житті. Від інших теж йшли чоловіки, я знаю, що таке трапляється досить часто. Але думала, що таке не могло статися з нами. Ми були ідеальною парою. Познайомились у виші на студентській дискотеці, потім одружилися.

Я залишилася у цьому місті, яке дуже полюбила. Влаштувалася педіатром до дитячої лікарні і зараз завідую цілим відділенням. Чоловік із друзями ремонтував машини у гаражі, а потім відкрив невелику автомайстерню. Жили добре, завжди радилися. Смішно згадувати, але одного разу збирали на меблі, а потім прийняли спонтанне рішення витратити все на відпустку біля моря, повернулися щасливі.

Чоловік не дозволяв мені тягати важкі сумки, беріг мене. А я, як би не втомлювалася на роботі, завжди зустрічала коханого гарячою з вечерею і не лягала спати, поки він не повернеться. Навіть дочка завжди з нас жартувала, але створила таку ж дружну сім’ю зі своїм чоловіком.

Нам було трохи за 50 років. Отоді й трапилося щось незрозуміле та страшне. Він пішов. Написав довгий плутаний лист, у якому більше просив вибачення, а не пояснював. Чоловік все залишив мені, взяв найнеобхідніше. Він оселився біля молодої модної та гарної дівчини, якій 27 років.

Я не знала її особисто, але колеги обговорювали моє горе років зо два. До мене періодично доходили новини, що бачили їх у торговому центрі. Вона така вродлива, що всі чоловіки оберталися, має нову машину. Матеріальні цінності мене не цікавили.

До речі, він періодично надсилав великі суми грошей, які я не брала. Він став відправляти їх дочці. Сказати, що я ніби жила, нічого не сказати. На людях кріпилася, жартувала, вигадувала якісь казки, що втомилися одне від одного. А вдома на самоті вила від розпачу, нерозуміння, за що мене так зрадили.

Ось минуло вже 10 років. Я навчилася жити на автоматі – робота-будинок. І ось він повернувся. Я не впізнала його. Так він постарів, навіть шкода стало. Просто прийшов побачити мене, навіть у квартиру не пройшов. Потім знову і знову.

А сьогодні дізналася про його важкий діагноз, і я перша, кому він відкрився. Він хоче повернутись. Він такий рідний, яким був раніше. Я скоро збожеволію, плачу від жалю до нього, до себе. Я не знаю як бути. Подруг у мене немає, та й не хочеться виставляти своє життя напоказ. Він не квапить, а я вся звелася. Як бути?