Ну ось, на настінному календарі залишився один листок. Ксенія з сумом оглянула свою кімнату. Жодного свята! Ялинки немає, прикрас немає, гірлянди немає, та навіть ніякого святкового настрою!
Адже ще тиждень тому вона мріяла про веселу новорічну урочистість, про пишну ялинку, що випромінює хвойний запах, про яскраві вогники, що піднімають настрій і про надійну людину, яка буде поруч.
Але! На жаль! Людина виявилася не такою вже надійною, лампочки гірлянди перегоріли, коробку з іграшками випадково впустила, витягаючи з шафи, всі скляні іграшки, що зберігалися з дитинства – знищені! Ну а ялинку так і не купила.
Ксюша зазирнула в холодильник – і там порожнеча, а їсти хочеться! Що ж робити, якщо немає жодного бажання залишати квартиру і тягнутися по морозу до магазину. Ксюша включила ноутбук, сподіваючись замовити якісь продукти через кур’єрську службу і на очі потрапила реклама ялинкового базару, раптом у пам’яті виникла зустріч із циганкою в сквері, яка сказала: «Напередодні Нового року знайдеш щастя на ялинковому базарі».
Ксенія тоді посміялася і забула, порахувавши слова циганки маренням, але зараз, ніби окропом ошпарило – а може, недарма все так склалося, можливо, все до того й йшло? Задала собі питання, і ліниво запакувавши себе в зимове екіпірування, вийшла на вулицю.
Дорогою вона уявляла, як зустріне на ялинковому базарі щастя – високого брюнета з очима кольору моря. Замріявшись про те, який подарунок приготувала доля, Ксюша раптом послизнулася і впала прямо на лід, встигнувши вберегти голову, як навчав її батько.Піднявшись абияк, через синтепонові штани, в яких вона постійно відчувала себе незграбно і незручно, вона обтрусила сніг з комбінезону і повільно поплелася далі.
Ялинковий ринок був сповнений народом. Начебто люди раніше не мали часу і в останній момент усім раптом одночасно знадобилися ялинки. Та вже зустрінеш тут своє щастя, чекай! Ксюша невдоволено обійшла всі ряди, протискаючись крізь натовп товстих курток, шуб та дублянок.
Нарешті одна маленька пухнаста ялинка привернула увагу дівчини, і вона поспішила її купити, а потім спробувала вибратися на волю з колючою ношею в руках. Люди невдоволено зітхали, охали, штовхалися, коли їх зачіпали колючками та ще й у смолі, але робити було нічого. Ксюша і сама не могла бути задоволеною, адже мало того, що якийсь чорт смикнув її потягнутися на цей базар, то ще й у магазин тепер не зможе зайти з-за ялинки, доведеться виходити з дому ще раз.
Так вона й зробила. Залишила ялинку в коридорі, зачинила двері і знову побігла вниз сходами. Ось тобі й щастя, подумала Ксюша. Ну, розумна я, ні, повірити якійсь циганці, потягнутися на базар, купити ялинку, яку навіть нічим прикрасити. Ось треба ж було так?
У супермаркеті все блищало і сяяло святковою атмосферою, гірляндами та ялинковими кулями, що світяться. Встояти перед такою красою Ксюша не змогла і набрала повний кошик новорічних прикрас, довелося повернутись за візком, щоб було, куди скласти покупки. Настрій трохи покращав, і розрахувавшись на касі, вона взяла пакети та поспішила додому. Цього разу вже пильніше дивилася під ноги, і додому дісталася благополучно. Кинувши пакети в коридорі, вона зняла з себе весь верхній одяг і вирішила зателефонувати подрузі, а вже потім взятися за прибирання, прикраси, приготування.
Ксюша довго не могла знайти телефон і раптом! Наче відро крижаної води вилили їй на маківку. Вона згадала, як на ялинковому базарі їй дзвонили з приводу вакансії, на яку вона залишала резюме та пообіцяли передзвонити після свята. Мабуть, вона поклала телефон повз кишеню. Ксюша верещала від досади. Хоч телефон був дуже старий, його вже давно пора б було замінити, але в ньому зберігалися всі контакти, пін коди від двох банківських карт і паролі від соціальних мереж. Ну, подобалося їй зберігати ці дані в телефоні.
Ксюша знову одягла на себе теплі речі, дістала скотч, порившись у тумбочці, взяла аркуш паперу та написала. «На ялинковому базарі було втрачено телефон. Для цінності він не представить, а власнику дуже дорогий. Прошу повернути за винагороду. Адреса…»
Вона гадки не мала, яку винагороду зможе запропонувати, але побоялася, що без цієї обіцянки її телефон можуть просто викинути. Наклеївши оголошення біля кожного входу на ялинковий базар, вона попрямувала назад до будинку, сподіваючись, що їй принесуть втрату і потрібно бути скоріше вдома. Раптом за спиною вона почула жалібний гавкіт. Обернувшись, побачила, як серед ніг перехожих кидається пухнастий песик. Він раз у раз встигав вивертатися, щоб не потрапити під чиюсь величезну підошву і намагався зазирнути в обличчя людей. Було видно, що собака загубився. Це не був бродячий пес і Ксюша вирішила допомогти йому.
Вона пробралася крізь натовп і підняла на руки змерзлого пса. Хто собаку втратив? – голосно крикнула Ксенія. Усі почали обертатися, але ніхто не обізвався. Вона притиснула собаку до себе і вирішила забрати, а вже згодом написати оголошення про знахідку.
Повернувшись додому з новим другом, Ксюша насамперед поклала йому їжі та налила води, а вже потім почала переодягатися.
Звільнившись, нарешті, від важкого одягу, вона полегшено зітхнула і почала розбирати сумки. Песик ходив по квартирі, виляючи хвостом і обнюхуючи всі речі.
— Ну, що не твоєю хатою пахне, так? Нічого, знайдемо твого господаря, — з радістю від того, що хоч не сама з собою тепер розмовляє, сказала Ксюша.
Вона поставила ялинку у заздалегідь приготоване відро з піском і почала її прикрашати. Пес схопив мішуру і почав грайливо тягати її по підлозі, гарчачи і виляючи хвостом.
— Пограти захотів? Який ти спритний! Слухай, тобі ж, мабуть, гуляти треба сходити? Давай, зараз справи закінчимо і прогуляємося трохи, а потім святкову вечерю разом приготуємо. Іде?
Пес радісно завиляв хвостом, заглядаючи Ксюші в очі, ніби розумів, про що йдеться.
Коли ялинка була вбрана, Ксюша без особливого ентузіазму знову одягла на себе товсті штани і куртку, взулася, а песик вже чекав її біля порога, трохи скиглячі.
Взявши собаку на руки, Ксюша зачинила двері і обережно почала спускатися вниз сходами. Як тільки вийшли з під’їзду, пес побіг до першого ж стовпчика, який помітив на подвір’ї, потім почав бігати по снігу, пустуючи і тихо гавкаючи, ніби запрошуючи Ксенію у свою гру. Раптом за спиною Ксюша почула чоловічий голос:
— Принц!
Пес верескнув і кинувся з усіх лап назустріч незнайомцю. Ксюша зрозуміла, що це господар собаки і тихо сказала:
— Я знайшла його на ялинковому базарі. Він дуже замерз. Я планувала поклеїти оголошення про знахідку, а Ви… ось самі знайшлися.
— Спасибі Вам величезне, що дали притулок, а я так боявся, що його хтось украв. Навіщо взяв його з собою на цей базар, сам не розумію. Як мені Вам віддячити?
— Та не варто, мені приємно було допомогти такому милому Принцу!
Ксюша розгорнулася і поспішно зайшла до свого під’їзду. Повернувшись додому, вона відчула смуток та порожнечу. Пройшла на кухню та зайнялася приготуванням святкової вечері. Для чого їй це було потрібно, вона не розуміла, але свято значить свято! Вона вирішила не сумувати та зустріти Новий рік як годиться – весело, з телевізором, салатами, вогниками гірлянд. І нехай на самоті, нічого страшного!
Стрілки наближалися до одинадцятої, і стіл уже був накритий. Ксюша одягла свою єдину святкову сукню та ввімкнула телевізор. Пролунав дзвінок у двері. Вона подивилася в вічко. То був господар Принца. Ксюша навіть не подумала, звідки він міг дізнатися номер квартири, і одразу відчинила двері. Він спочатку забарився, було видно, що чоловік дуже здивований.
— Я … – Він простягнув Ксюші її телефон, – на ялинковому базарі знайшов вдень. А потім, коли повернувся Принца шукати, побачив ваше оголошення. Я, власне, і йшов оголошенням, але варто тільки було побачити свого пухнастика – забув геть про все. Зараз згадав, подумав, а раптом Вам дзвонити будуть, а телефону немає. Свято все-таки!
Ксюша посміхнулася та взяла телефон.
— Дякую! Але Ви могли б вранці його принести, адже на Вас чекають, напевно, за святковим столом?! А мені й дзвонити нема кому… Подруга тільки, та й то вже напевно десь святкує!
— А в мене один Принц удома. Але він уже спить.
Чоловік глянув на Ксюшу і швидко відвів погляд убік. Вона звернула увагу, що він цілком привабливий, серйозний і до того ж сором’язливий. Згадала, що пішла на ялинковий базар перевірити слова циганки про те, що зустріне там своє щастя і засміялася.
— А знаєте що, давайте разом зустрінемо Новий рік, коли нікого з нас ніде не чекають? – Запропонувала Ксенія, сама від себе такого не чекаючи.
— Я не проти! — усміхнувся чоловік, — мене, до речі, Кирилом звуть.
Коли наступила опівніч, Кирило підняв келих і сказав:
— З Новим роком нас! З Новим щастям!
Головне – вірити в дива, тоді вони обовʼязково будуть траплятися з вами!
