Насамперед, я звільнилася з роботи, стало важко матеріально, адже пенсія невелика. Натомість з’явився час погуляти у парку, поспілкуватися з подругами, вперше за своє життя була щасливою, поки не приїхала дочка і дізналася, що я звільнилася, я допомагала їй грошима (віддавала майже всю зарплату), а тепер нема грошей, дочка з третьою дитиною чоловік отримує мало, але підробити піти ніхто не прагне

Думаю, що кожен із нас, особливо у зрілі роки, розуміє, що міг би прожити своє життя краще, але нічого вже змінити не можна. Так і в мене нічого, крім жалю. Зараз мені 68 років, позаду невдалий шлюб, смуток та розлучення. Але в якийсь момент я подивилася на своє життя і зрозуміла, що час, відміряний мені згори, я нарешті можу прожити по-іншому.

Насамперед, я звільнилася з роботи. Стало важко матеріально, адже пенсія невелика. Натомість з’явився час погуляти у парку, поспілкуватися з подругами, та й просто полежати довше вранці. Я вперше за своє життя була щасливою, поки не приїхала дочка і дізналася, що я звільнилася.

Хоча вона й намагалася приховати своє невдоволення, але я бачила, що вона ледве стримує себе, щоби не образити. Я допомагала їй грошима (віддавала майже всю зарплату), а тепер нема грошей. Дочка в декретній відпустці з третьою дитиною чоловік отримує мало, але підробити піти ніхто не прагне.

Донька спочатку вмовляла знайти іншу роботу ближче до будинку та легше, але я відмовилася. Я у неї грошей не прошу, а їм би час самим себе забезпечувати. Вона образилась і поїхала. Але за два тижні вона зателефонувала, попросила посидіти з дітьми, сказала, що знайшла підробіток.

Виявилось, що вона у своєї знайомої прибирає квартиру. Тепер мені ще гірше, ніж раніше. Два рази на тиждень я маю їхати на інший кінець міста, бути з онуками (6, 4 та два роки) і ще прибрати та наготувати, адже дочка тепер працює і нічого не встигає.

Приходить додому і одразу лягає відпочивати, ще й незадоволена то тим, то цим. То я не встигла попрасувати дитячі речі, то погано прибрала, то чи то зварила. Я втомилася, хочу жити і собі теж. Я не проти допомогти, але не перетворюючись на прислугу, що приходить. Та й років мені вже чимало, хочеться спокою та відпочинку.