Наше життя псує рідня чоловіка, вони вважають, що ми повинні утримувати їх усіх, більше того, свекруха внучку свою бачила аж один раз за весь цей час. І ні брязкальця, ні соски не подарувала, коли це озвучую, чоловік ображається. А як мені бути? Спихнути доньку в ясла і йти працювати на благо свекрухи та дітей сестри чоловіка? І при цьому не обурюватись?

Шість років тому вийшла заміж за коханого чоловіка. У нас повне порозуміння, абсолютна ідилія у стосунках, маленька дочка (5 місяців). Але псує все це його рідня. Вони вважають, що ми повинні утримувати їх усіх.

Він має мати, якій 65 років. Вона здорова, має лише мінімальну пенсію, бо стаж роботи 0 років. Бо працювати – не царська справа. Утримувати його сестру, якій 40 років, теж абсолютно здорова, 4 дітей віком від 7 до 18 років від різних чоловіків. Жодного чоловіка не було. Отримує їх допомогу на дітей. Стажу роботи немає.

Ще є брат – 45 років. Стажу роботи немає офіційно. Неофіційно працював, але вигнали за гулянки і тепер сидить удома. Плюс ми ще повинні приїжджати допомагати їм у господарстві (приватний будинок та город). У чоловіка свій бізнес, я працювала з гарною зарплатою, але зараз у декреті (дочці 5 місяців).

Місяць тому у чоловіка виникли проблеми у бізнесі. Різко впав дохід, і допомагати його рідні ми тепер не можемо. Самим ледве вистачає на все. Я почала підробляти в інтернеті і планую вийти на роботу через місяць на частину ставки. Чоловік теж намагається налагодити свої справи.

А з боку його рідні полилося таке, що розповісти соромно! Ми жадібні, ми погані, ми чорну ікру їмо, а вони хлібом перебиваються. Діти сестри моря в житті не бачили, а я дочку в басейн воджу за купу грошей. При цьому із дитиною ніхто з них жодного разу не запропонував допомогти. Хоч півгодини з дитиною посидіти. Ні!

Більше того, свекруха внучку свою бачила аж один раз за весь цей час. І ні брязкальця, ні соски не подарувала. Коли це озвучую, чоловік ображається. А як мені бути? Спихнути доньку в ясла і йти працювати на благо свекрухи та дітей сестри чоловіка? І при цьому не обурюватись? Прикро і хочеться справедливості. Просто вимовилася, дякую.